skittishfox: (Default)
Як виявилося, серед усіх моїх родичів є одна дальня (двоюрідна племінниця отчима дружини), яка вийшла заміж за палестинця і наразі перебуває в секторі Газа.

Ситуація там наступна: Хамас зігнав жінок з дітьми до школи і не випускає їх звідти. Вона там з чотирма дітьми; спить на підлозі. Діти блюють та поносять, бо по школі пішов вірус. Годують їх хлібом та чомусь солоними огірками.

В родички російський паспорт, якось через родичів намагалися звертатися до російського чи то посольства, чи то консульства. Всім, передбачувано, похуй.

Де зараз чоловік - історія не повідомляє. Чим думала дружина - теж.
skittishfox: (Default)
Минулого року, під час чергового походу в шкільну бібліотеку, мій старший приніс книжку про те, як в когось є два тата.

"Добре, " - подумав я - "ось і час розповісти йому, що так теж буває і це теж нормально"

Натомість, під час читання, я отримав купу питань:

- Якщо діти народжуються в мами в животиках (а скрити це, якщо в родині більш ніж одна дитина - неможливо), то де ж мама хлопчика?
- Вона померла?
- Якщо вона не померла, то чому вона не з хлопчиком?

Я вже не пам'ятаю, як я відбився від цих питань (мама точно не померла; здається, вона кудись поїхала), але в мене лишилася одна думка: а чому, власне, я бачу стільки книжок про "двох тат", та фактично жодної - про родини в розлученні? Чому в нас корпус літератури про дітей, де є другий шлюб та діти від нього, фактично не оновлювався десь з часів Шарля Перро? Де ці всі книжки про нестандартні родини, яких набагато більше, ніж "родин з двома татами"?

А їх хронічно немає. Чому? Ну, тому що щось ванільно-солодке про те, як два тата люблять мене, написати набагато простіше. Як до цього набагато простіше було написати, як сиріт люблять прийомні батьки. Як, знову таки, в мультфільмах Діснею розлучення було хіба що в "Коко" (та й там виявилося не розлученням), а сиріт - хоч дупою їж. Ну от важко писати про такі речі, та ще й для дітей, хоч ти трісни.

А от про щасливі пари геїв - запросто, хоч за допомогою Ctrl-H. Та ще й замовлення від бібліотек, тема "щасливих одностатевих родин" (як до цього тема "щасливих міжрасових родин") має буте репрезентована, робимо бабло, чуваки!
skittishfox: (Default)
В моєму житті по-справжньому було дві жінки.

Перша - моя колишня. Умнічка, працьовита, розумна, гарна, нічого поганого про неї сказати не можу. Але - в моменти ключових сумісних рішень вона завжди приймала, скажімо так, не найкраще. Чому? Бо в ці моменти вона виходила з емоцій, але її розум давав їй змогу легко раціоналізувати своє емоційне рішення.

Друга - моя дружина. Людина, скажімо так, не дуже розумна. Але в такі саме моменти ключових сумісних рішень в неї фактично не було помилок, тому що вона, як не дивно, не намагалася покладатися на власний розум, а починала орієнтуватися на емоції оточуючих щодо різних варіантів - і, фактично, ніколи не помилялася.
skittishfox: (Default)
Вчора я перегорнув нову сторінку у власній кулінарній історії - приготував традиційне африканське блюдо.

Для цього мені знадобився аж один незвичний інгрідієнт: копчені сушені креветки з Нігерії, які я купив в найближчому китайському магазині за 7 доларів (думаю, що згодом знайду дешевше). Решта - цілком традиційні для сучасної європейської кухні, хоча і не в такій комбінації:

- Пальмова олія
- Насіння гарбуза
- Кульбаба
- Шпінат
- Цибуля
- М'ясо
- Сіль, перець за смаком

В принципі, в такій комбінації кульбаба заміняє іншу африканську рослину (bitter leaf), а в суміш можна ще додати locust beans (що це - не знаю), але, загалом, вийшло достатньо схоже на нігерійський ресторан, в якому я це егусі вперше і попробував.

Смак вийшов незвичним, хоча й приємним. В цілому, можна було дати і менше гарбузового насіння, хоча це не принципово.

З цікавого: як виявилося, ця страва з'явилася саме в Африці тому, що вони активно вирощували калабас. Гарбузи до Старого Світу завезли з Америки, а от калабас тут ріс завжди; лишень в Європі його вживали в недозрілому вигляді, коли він відносно їстівний, а в Африці тримали до визрівання.
skittishfox: (Default)
Діти продовжують вивчати українську, і старший вчора зробив чергову милу помилку: він інтерпретував слово "кошик" як похідже від слово "кішка", і намалював в пустому пасхальному кошику, куди за завданням треба було складати ковбасу, паску та таке інше, гарненького пухнастого кошика. Бо так же написано.
skittishfox: (Default)
Нещодавно моє життя викинуло ще одного коника, якого я геть не очікував (хоча роботи в цій галузі і шукав): тепер я займаюся боротьбою з обходом санкцій, причому на рівні роздачі подарунків за недостатю якість боротьби з ними.

Так що тепер я остаточно думаю, що більше користі Україні я принесу тут, просто якщо буду виконувати свою роботу якумога якісніше.
skittishfox: (Default)
В мене вчора п'ятирічна дитина отримала "звіт" з дитячого садочку (kindergarten) за минулий період, тобто - кілька місяців. Kindergarten тут є офіційною (але необов'язковою) частиною шкільної освіти. Наведу певні речення не аби похвалити - а щоб присутні зрозуміли, чим приблизно тут займаються та на що дивляться. Звіт цілком позитивний.

[...]

Since the beginning of the year, we have been learning about ways of making and keeping friends. X has developed a deeper understanding of these concepts. For example, when asked what makes X a good friend, he says "I always help people". X recognizes that hitting and kicking people are things that good friends do not do. When asked how to make a new friend, X replies "I would probably play together with him". [...]

X participates actively in all aspects of gym class. He moves his body safely during warm up games and songs and works well with others. He is helpful as he cleans up equipment, shares and takes turns.[...]

[...] A next step for X is to begin to blend consonant, vowel, consonant sounds together in order to start reading simple decodable words (ex., cat, tin etc.).

[...]

X experiments with a multitude of writing tools to explore simple writing forms. He uses a variety of different tools to draw a picture and is beginning to write simple sentences with help from an educator to sound out the word or copy it from a sticky note. We will continue to support X in building his writing skills by teaching him to use classroom resources such as word and sound walls.

[...] X enjoys STEM challenges and is encouraged to extend his thinking by stating his plan on paper before jumping into creating! This will help further develop his planning and problem solving skills.


Цікаве тут дві речі: перше - це наскільки вони сильно намагаються залазити в soft skills, які радянські дитячі садочки, наскільки я їх пам'ятаю, не чипали взагалі або чипали в дусі колективізму. Вчити, що треба робити план, бажано писати на папері - це дуже неочікувано! Друге - це наскільки інакше вони вчаться читати. Word wall, sound wall, decodable words (а до цього - sight words), patterns - це все дуже специфічні терміни, які при навчанні читанню з нуля російською просто не були потрібні. І послідовність зовсім інша: п'ять років, вчимося писати дуже прості речення, але оскільки певні слова дитина ще не знає як писати (наприклад, thank), то вчитель їх пише на листочку, і дитина вже переписуєю
skittishfox: (Default)
В мене нещодавно був прикол.

Мої батьки розлучилися років 20 тому. Матері зараз приблизно 70, вона зі мною як біженець. Тато в США. Років 10 тому назад тато одружився вдруге, на "значно молодшій" жінці з Середньої Азії, якій зараз приблизно 55. Час від часу тато їздить до нас у гості - побачити онуків.

Так от, прикол в тому, що кожного разу, коли він приїзджає, його дружини швидко самоорганізовуються в ієрархію, де моя мама виконує роль старшої дружини, а його друга дружина - середньої дружини. На роль молодшої дружини, на яку спихується вся робота в хаті, яку не хочуть робити дві старші, вони якось самі собою призначають мою дружину, якій зараз приблизно 40. Не те, щоб я чи моя дружина були від цього в захваті - але це "три проти двох" з відомого анекдоту дійсно працює.

При цьому в мене враження, що в "двох дружин" мого тата взаємопорозуміння краще, ніж в мене з "мачухою", бо я, як бачу, підсвідомо ревную тата до неї (і вона, мені здається, теж). Не те, щоб це виливалося в якісь сцени - просто іноді ми можемо розігнатися на рівному місці. І, що цікаве, якщо тато тормозить нас десь 50/50, то мати просто завжди стає на бік мачухи! Професійна солідарність, не інакше.

А ви питаєте, як працює полігамія! Отак і працює.
skittishfox: (Default)
Я імігрував до Канади в 2002 році. Процес для мене це був, з одного боку, відносно безболісний, бо тут був батько, який достатньо сильно перший час прикривав; з іншого - дуже болючим, бо в 2004 батько з Канади поїхав і я лишився з країною сам на сам (в першу чергу - соціально) в тому віці, в якому мало хто лишається в такій ситуації. Ковбасило мене після цього достатньо довго і достатньо сильно.

Отож, зараз, 20 років потому, прийшла вже, так би мовити, моя черга допомогати новому поколінню біженців, тимчасово та не дуже, серед яких опинилися фактично всі мої родичі.

Перше враження від цієї фази цієї хвилі (бо, повторююсь, поки що нова хвиля прибула приблизно в один час та знаходиться ментально в одній фазі адаптації) - за 20 років українці явно звикли до набагато більшого комфорту та до іншого підходу до грошей. Майже всі в першу чергу хочуть купити машину. З одного боку, я прекрасно розумію, що з машиною тут зручніше; з іншого - я свою першу машину купив вже після весілля і після того, як я заробляв 100+к, а не сидів на мінімалці. І не тому, що машини дорогі, а тому, що на страховку треба 300+ доларів, а проїзний - 120, а ще бензин, а навіщо воно треба. Ну ОК, машини. Але наступний пункт - ще дорожчий; в людей відверта basement-офобія, тобто всі, геть усі, хочуть зняти собі житло десь у багатоповерхівці. Так, звичайно, з одного боку багатоповерхівка звичніша; але, за нашими цінами виходить, що багатоповерхівка і значно дорожча, навіть якщо вона розташована в такому місці, де без машини - ніяк; ну або треба довго шукати будинок під здачу, який буде старий, бо їх тут дуже давно не будували. Але ні, старий будинок нас теж не влаштовує, бо може потекти дах та таке інше. Це ж квартира на пару років! Причому там розрив по грошах зараз не 100-200 доларів, а 500-1000! Ні, все одно шукатимемо далі. Добре, я розумію людей, які розраховують тут перебути до кінця війни; але є й багато таких, хто відверто заявляє про те, що хоче лишитися назавжди - і все одно, підход фактично в усіх такий самий! З іншого боку, хочу зазначити, що "нова хвиля" більше згідна на будь-яку роботу, ніж наша. Наслідком тому й те, що, думаю, в нашому поколінні була сильніша "радянська шкала престижу професій", тому народ радше витрачав роки на підтвердження умовно-престижної сертифікації вчителя (за якою роботу найти було малореально), ніх ішов, умовно кажучи, працювати на завод за набагато більші гроші. Ну й стара іміграція, де ступінь кандидату та умовна "корисність" фаху давали дуже багато переваг, теж грала свою роль.

Друге враження: зараз біженці масово перебувають в становищі, коли їм конче потрібен людський контакт - але, за української звичкою, активно вони цей контакт самі до інших встановлювати не готові. Родичі дуже хочуть, щоб я їм зателефонував до Португалії та розпитав, як в них там справи, та вислухав їх двогодинну промову - але самі телефонувати до Канади та вислухувати мої промови навіть зараз (не кажучи вже про років 20 тому, коли це мені так само було треба) ще відверто не готові. Люди хочуть, щоб їх шанували за українським соціальним статусом - але при цьому ані готові визнати свій новий соціальний статус, ані навіть визнати твій соціальний статус тут. Мова навіть не йде про те, хто кому телефонує - але про те, що якщо ти комусь подавсь гарантором при аренді, то треба дуже й дуже дякувати за те, що дали вам свій job offer letter та pay stub, аби легше було зняти житло, а не ображатися на те, що це зробили не сьогодні-на-сьогодні. Я вже не кажу про те, що в багатьох родинах зараз відбувається перерозподіл внутрішньої ієрархії через те, що при адаптації дехто з останніх може й стати першими (і навпаки) - і що не всі родини, схоже, це переживуть.

Третє: принаймі зараз в Канаді допомоги, насправді, дуже багато, особливо порівняно з тим, коли їхав я. Причинами цьому і те, що українська діаспора розуміє, що зараз людям дійсно непросто; і те, що уряд виділив гроші на цільові програми; і те, що зараз з роботою в Канаді, за історичними метриками, дуже непогано. Можливо, це дається взнаки і на попередніх пунктах.

Четверте: звичайно, в мене є свій шадефройде. Стосується він не того, що люди взагалі поїхали - а того, як певні особистості, скажімо так, кохають тобі мозок щодо того, як воно має бути, лише заради того, щоб пізніше або повністю забити на це "як воно має бути", або, у найгіршому варіанті, набивати собі гулі на лобі власноруч. Грішен я, що поробиш. Скажу окремо, що я ні в якому разі не поширюю це на рішення імігрувати в цілому, бо, звичайно, війну з росією ніхто передбачити не міг; але на демагогію на кшталт "в ХХ років людина мусить УУ", вибачте, я поширюю це повністю - не в останнє тому, що за цими легендами часто ховався сімейний соціальний капітал на кшталт правильних знайомств чи родинних зв'язків.

Ну, а якщо полишити моє бубніння, в цілому ця хвиля іміграції адаптовується достатньо швидко. Більшість вже познаходили роботу, полишили готелі тимчасового розміщення та починають вписуватися самостійно. Діти ходять до школи та на гуртки та ведуть себе, скажімо так, як нормальні діти. Старі, замість того, щоб оббивати програми соціальної допомоги, воюють з медициною та намагаються підтвердити свої значною частиною вигадані (а іноді - невірно діагностовані) болячки. Не виключаю, що наступного року Канада буде робити новий великий набір біженців з України - бо ця програма користується популярністю.
skittishfox: (Default)
Вболіваю за Хорватію та Марокко, щоб потім можна було казати: "Ось бачите, яка в Канади важка була група! Група смерті!"
skittishfox: (Default)
Кілька днів тому нарешті почав проходити другу частину Gabriel Knight далекого 1995 року випуску. Перше враження було негативним, бо якщо Gabriel Knight зробили з традиційною піксельною графікою від Sierra, то другу робили в модній тоді манері "оцифрованого відео". Яке, зважаючи на якість того "відео", було не дуже.

Але, як не дивно, все дуже сильно витягнула акторська гра. Так, місцями актори переграють, але, як не дивно, це не дуже помітно, бо хоча ми добре знаємо їх характер за фразами, відчути його повністю за години блукання піксельної крякозябри не так-то й просто. Натомість ми маємо дуже приємне розкриття характерів, та й взагалі героїв сприймаєш як людей. Так, можна сказати, що в сучасній 3d графіці (та й не тільки) цю проблему частково вирішили за рахунок реплік та рухів 3д-моделей, але, дивлячись саме на гру, розумієш, що вирішили дуже так собі: нюанси поведінки, які демонструє той же Huber, не виходять, і через це все дуже часто зводиться до карикатурних архетипів.

Що ще цікаво - головні актори-американці, як то кажуть, "не злетіли", а команда, що зображала "німців", мала достатньо довгу та плідну кар'єру, хоча й не на головних ролях. А все тому, що "німців" зображали переважно іноземці. Тим не менш, все одно: навіть за відсутності зірок наявність людині сильно пішла грі на користь.

PS. Мила річ на згадку від Сієрри 90х - "застосуйте годинник з зозулею на дереві в кадці в клубі". Просто так, без натяків. Да, я згадую, чому я ненавидів квести, поки інтернету не було.
skittishfox: (Default)
Вихідні вийшли дуже насиченими, тому хочеться якось підбити підсумки.

Взагалі, я хотів поїхати на концерт Рамштайну до Монреалю. Але діти нещодавно приїхали з Куби, мати захворіла якоюсь фігнею та отримала сильну алергію на антибіотик, квиток я так і не купив, а бронювання на Букінг зняло гроші до того, як я поклав їх на рахунок, тому я вирішив не їхати та відмінив подорож.

Тому ми поїхали на святкування Дня Незалежності в Торонто та на місцеві "ярмарки" для дітей.

По-перше, ми нарешті купиле дитячий бустер, з яким можна їхати втрьох на задньому сидінні, тому можемо кудись виїхати разом.

По-друге, машина пройшла відмітку в 120 тисяч кілометрів.

По-третє, ці два дні я зміг відстояти на ногах, отримавши лише невелике гудіння в коліні під недільний вечір. Нога явно вже майже одужала, хоча ще й не зовсім там. І, так, я навіть можу трохи обережно спускатися сходами, не тримаючись за періла.

День Незалежності (а точніше - фестиваль на його честь, бо 24го ніхто не вийде) вийшов трохи дивним. На відміну від типового українського фестивалю на Блорі, туди треба було спеціально їхати, тобто там натовп був, як в якомусь "Мідсоммарі": реально переважали русі дівчата с довгим волоссям та діти, причому десь дві третини були в вишиванках (ні, насправді, напевно, менше, але враження саме такі). Порівняно з типово торонтівським натовпом, який визуально для початку не дуже й білий, я від цього відвик. По-друге, все за готівку. Тобто реально ВСЕ. Ніхто ніде не приймає картки. Мало того: ніхто навіть не здогадався підвезти банкомати. Від цього я теж відвик. Ну й по-третє: оскільки, на відміну від Блору, тут були виключно українці, то типово-фестивальні стенди з варениками з картоплею, капустою та ковбасою були в прольоті. Черга була за армянським шашликом.

Ну й багато фішек були також типово-українськими: безглузді черги на атракціони, купа дітей, "вас тут не було", і люди на атракціонах, що не знали, що робити. Тобто щоб зрозуміли: в Канаді, якщо дитячі надувні замки безкоштовні, дітей запускають групами по, скажімо, 10, дають їм там теж, скажімо, хвилин 10 погратися, потім виганяють усіх та запускають нову групу, а стара - в кінець черги. Тут: одна дитина вийшла, одна - увійшла, тобто в тому замку можуть сидіти чи не по годині, а черга назовні верещить. Зрештою, в одному такому замкові так "просочилася" занадто дітей і він на всіх впав, включаючи й моїх. Ще не навчилися.

Ну й да, саме в цей день Торонто вирішило відремонтувати хайвей та влаштувало пробку на півтори години - і це ми ще вчасно проскочили. Діти молодці, що це витримали.

Після цього в неділю я просто відпочивав: народу мало, їхати близько, картки беруть, організовиний заход на ці безкоштовні атракціони кращі. Щоправда, натовп типово-торонтівський, і банкоматів теж нема.

Принаймі визначився пріоритет моїх дітей: старшому треба пострибати в такому надувному замкові, розмалювати обличчя, поїсти морозива, попити колу, і обов'язково - помалювати та показати свій малюнок іншим, щоб похвалили. Молодшій солодке не так потрібно, але дуже треба потанцювати. Десь так.

Ну й наостанок: банкомат з'їв мою картку. Сьогодні треба йти розбиратия.

Отакі вихідні. Ще відносно бюджетно, в сотку за два дні вклалися. Рамштайн вийшов би дорожче.
skittishfox: (Default)
Сьогодні нарешті з'ясувалося, хто обжирає усі молоді листочки на верхівці нашої верби десь метри півтора заввишки.


Це виявився сурок. Оця туша десь з великого кота завбільшки на своїх лапках залазить на верхівку і там собі снідає. І ше доволі притко з тієї верби злізає - я сфотографувати ніяк би не встих.

Земляні білки як вони є.
skittishfox: (Default)
Як я вже писав, моя мама зараз біженець з України.

В нашій родині нова подія: за три місяці ми отримали гроші.

Ключем до цього квесту був, як не дивно, номер соціального страхування, або SIN. Подав я на нього десь на тиждень пізніше, ніж міг би: мені потрібен був документ з адресою, а мене чомусь переклинило, що цей документ мав прийти через пошту. В нас на руках була роздруківка з тимчасової онтарійської медичної картки, яку нам дали на руки - зрешною, вона спрацювала.

Цей номер, на який я подавав онлайн, робили чи не найдовше: три тижні. Це при цьому, що в центрах допомоги імігрантам, як виявилося, є спеціальні візити з державних установ, де його роблять миттєво. Але я цього не знав, а коли дізнався - вже було пізно.

Подавати на гроші можна на три програми: федеральну, провійнційну та регіональну. Федерали дають одноразову виплату (3 тисячі канадських на дорослого, 1.5 - на дитину). Регіональна теж має дати до 500, але там - індивідуально (кажуть, що в провінціях, де заохочують мігрантів, особливо де багато українців, ці програми особливо щедрі). Нарешті, лишається провінційна.

Провінційна програма наразі для мене - повна загадка. Вони якось дивно виплатили нам окремо 1130 доларів (ця цікава цифра щось підозріло схожа на 1000 доларів + 13% ПДВ), а окремо - якусь некруглу суму в 380 доларів, яка була детально розписана як "на загальні потреби", "на житло" та "на похилий вік". При цьому дати на другій програмі теж якісь дивні, тобто виплата чомусь з 13 по 26 липня. Як так - я не розумію; чи це буде платитися якись час, чи ні, чи ті 1130 взагалі були від регіональної програми - я не розумію. Правила постійно змінюються і вже ніхто нічого не розуміє. Нам казали про "48 днів допомоги", але як само вони виглядають - я теж не розумію.

Ще мають бути безкоштовні ліки, але я з ними не встиг розібратися. На цьому допомога вичерпана.

Корочше кажучи: Канада дуже сильно зсуває фінансову допомогу до початку життя в Канаді, але достатньо швидко її прибирає. Думаю, в Європі таке б не прокотило, але в Канаді логіка в цьому є: людям дають гроші, аби якось облаштувати своє життя, але після цього очікують, що вони якось будуть забезпечувати себе самі. При цьому "забезпечувати себе самі" зараз теж типово-канадське: дуже багато "робот для українців" з відповідного сайту розраховані на чоловіків (вантажник-зварювальник-водій), а от з "жіночих" там переважно прибирання кімнат та догляд за літніми людьми. Плюс, як завжди, програмісти і навіть фінансові аналітики. З іншого боку, це значною мірою стандартний канадський ринок праці - але коли тікають жінки, люди літнього віку та діти, то цей ринок праці не дуже-й то задовільниш. Тим не менш, мінімальна зарплатня в Онтаріо в чесні 15 доларів + підйомні, в цілому, дозволяє перекантуватися.

Корочше, отакі розклади. Думаю, що про Канаду треба думати частині людей, особливо враховуючи, що коли Європа почне урізати щомісячну допомогу, то ринок праці саме на таких вакансіях там стане гірше.
skittishfox: (Default)
Пройшло рівно два місяці з того дня, як мама в'їхала до Канади - і от вона нарешті отримала медичну страховку.

Нам і пощастило, і "пощастило". Пощастило в тому, що в неї вже була багаторазова канадська віза, тому чекати на усіляку біометрію не було потрібно. "Пощастило" ж нам у тому, що ми приїхали не лише в той час, коли канадці собі чуба чухали, як юрідично оформити людей, що приїхали до Канади біженцями - але й потрапили саме на той момент, коли те, що нам треба було зробити, нам зробили не так, і довелося переробляти.

Отже, розклад такий: приїхала мати 14 березня, після десь двох тижнів мандр Україною та Угорщиною з дуже вагітною небогою, яка ніяк не могла народити. Десь тижні зо два вона тупо відходила, після чого я підняв якісь старі контакти та записався на прийом до нормального іміграційного адвоката. Адвокат розповів, що при бажанні ми можемо подавати на біженців за існуючими правилами, но от-от має бути нова програма для українців, а поки треба подавати на дозвіл на роботу.

Добре, подали ми на дозвіл на роботу. Для того, щоб його отримати, нам треба було зробити медичне обстеження десь на 250 доларів. Зробили, отримали. Що дали робити - незрозуміло; основна проблема - немає медичної страховки.

За кілька тижнів Онтаріо нарешті домовилися з федералами про медичну програму для біженців з України. Добре, поїхали розбиратися. Приїхали - не дають; кажуть, що нам потрібен доказ, що ви з цієї програми, а поки нічим допомогти не можемо. Пишіть в іміграцію.

Написали в іміграцію, до депутата, та до спілки українців. Всюди кажуть, що проблема відома, але як її вирішити - незрозуміло. Тим не менш, за два тиждні прийшла відповідь від іміграції, що треба подавати на дозвіл на роботу по новій, в новому дозволі має бути цей текст, що ви прийняті за програмою допомоги біженцям.

27 квітня подали. 6 травня нам цей дозвіл видали принципово; дійшов він до нас 11 травня, і вже о п'ятницу, 13 травня, в нас була картка медичного страхування Онтаріо.
skittishfox: (Default)
Мати вчора отримала неочікувану персональну знижку в Канаді, коли намагалася розплатитися за товар карткою з України та сказала, що вона біженець

------

Сьогодні зустрівся ще з одним канадцем. Компанія, на яку вона працює, вже надала гуманітарну допомогу зі зброї та броні, та наразі виготовляє ще зброю для України. Хто за це платить - я не питав.

-----

В місцевому магазині хутко прибрали всі товари з Росії, окрім зефіру в шоколаді, на якому було написано не що його зробили в Росії, а що його зробили в Пєнзї. Корочше кажучи, Росія Пєнзой накрилася.
skittishfox: (Default)
Війна прилетіла і в мій дім.

Позавчора до нас нарешті дісталася мама, в якої, на щастя, була канадська віза. Виїхала вона аж 24 лютого, але оскільки вона виїхала з родиною дядька, де була її племінниця, що мала народити ще до війни, то вони спочатку тиждеть сиділи під Києвом, де племінниця намагалася нарешті народити. Не змогла, а почали стріляти так, що в дома почав дах їхати. Потім вони поїхали до Вінниці, поки не перекрили усі шляхи відступу. Там племінниця нарешті народила, навіть у лікарні - але в трьокімнатній квартирі було десь 15 людей, два коти та собака.

Потім з немовлям вони вже поїхали на Західну Україну, звідти - до Угорщини, а зараз розповзаються по світу. Мама от в нас, переварює це все. Але тут є малі діти, які, як і власне малим дітям, намагаютсья у будь-якій ситуації стати центром уваги. Думаю, це й на краще.

Ще двох тіток (їм за 70) не можемо вивезти з Дніпра, але цим вже тато займається. Але там нема ані машини, ані можливості фізично їм доїхати на поїзді, зато є приватний будинок з подвалом. Будемо думати, що далі.

Мати сидить з мінімумов речей в Канаді та думає, як отримати медичну страховку. Я теж думаю. З одного боку, повністю ставати біженцем дійсно не дуже хочеться (а це легальний шлях до доступу до медицини). З іншого боку, людині 68 років, є хвороби, і як це лікувати за свої гроші - незрозуміло. Побачимо, там 17 щось обіцяли.

Отака хуйня, малята.
skittishfox: (Default)
...то незрозуміло що робити, бо ніби ти й чекаєш від них дзвінка з хвилини на хвилину, і ніби цього дзвінка все немає та немає, тому голова починає дуріти.

Записи в моєму блозі за останні два дні цьому ілюстрація. Підтримка в моїй компанії працює просто як свині.
skittishfox: (Default)
Отже, уся наша канадська родина перехворіла Омікроном.

Все почалося з тестя. В нього було два Пфайзера без бустера, бо остяння доза - в серпні. Він прийшов з роботи втомлений, пролежав день в ліжку, після чого на третій день підбився вранці знов йти на роботу, але теща його не пустила. На цьому його Омікрон, власне, і закінчився. Діти в цей час були в дідуся з бабусею.

Ми з дружиною приїхали забирати дітей та зробили тестю домашнього теста, який впевнено показав Ковід. Схоже, що в цей час від нього і заразилися.

Враження - все почалося в п'ятницю ввечері як застуда. Субота - слабкість, немає сил, застуда. Неділя - сили вже більш-менш є, застуда. Понеділок - ще кашляємо та нежить. Вівторок - трошки покашлюємо. Середа - все пройшло. Корочше кажучи, застуда, за важкістю нижче середньої.

Діти - нежить, кашель, може, трохи вередують більше, ніж зазвичай, але таких симптомів, щоб я їх не посилав в школу, немає. Навпаки, в них гірші застуди минулого року були.

Теща поки що найгірше, але при цьому "найгірше" вона ходить на роботу, бо всі норми карантину чесно виконано. І це найгірше - це теж застуда.

Всі дорослі щеплені, я - сумішшю АстраЗенеки та Пфайзера, решта - просто Пфайзером. Без бустерів.
skittishfox: (Default)
Один мій друг впіймав своїх діточок за читанням китайського порно під час дистанційного навчання.

В якості покарання він завдав їм прочитати "Емануель" та зробити переказ роману.

Щоб вони знали, як виглядає нормальне якісне порно.

Profile

skittishfox: (Default)
skittishfox

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 11th, 2025 09:47 am
Powered by Dreamwidth Studios