skittishfox: Love (Default)
Мало хто пам'ятає, що вже більше 10 років Росія є стратегічним партнером Венесуели у видобутку нафти. Перші угоди щодо видобутку нафти було укладено у 2008 році; потім у 2012 році Роснєфть розробляла нове родовище; потім у 2018 році Росія мала інвестувати... тобто скупити ще нафтових родовищ за копійки.

Чи ми мусимо дивуватися, що с російсько-венесуельскою співпрацею видобуток нафти в Венесуелі впав до рекордно низького за всю історію, в той час як Росія б'є всі рекорди за видобутку нафти? А от не треба погоджуватися на співробітництво з московітами, особливо на арбітраж у російських судах, як це зробила Венесуела.

З такими угодами нафтовій індустрії Венесуели прийшов би кінець незалежно від наявності соціалізму, як нам доводять усі історії "співпраці з Росією". Вона завжди кине так, що ти ще й винен лишишся.
skittishfox: Love (Default)
Я думаю, що багато хто колись бачив на радянських картах написи напроти Шпіцбергена на кшталт "СРСР-Норвегія". Але мало хто знає, звідки це пішло, та взагалі, що там відбувалося.

Шпіцберген був відомий достатньо давно, але здебільшого він нікому особливо не був потрібен. Однак претендент з'явився у 1905 році, коли Норвегія відокремилася від Швеції; новій державі, як то часто буває, потрібні були якісь захоплення, а оскільки Шпіцберген був особливо нікому не потрібен, а Норвегія була відносно близько, то Норвегія вирішила почати з нього. Внаслідок цих досліджень на острові було знайдено кам'яне вугілля, яке почали видобувати кілька європейських компаній.

Політика, Перша Світова та господарська діяльність призвели до того, що у 1920 році острів віддали Норвегії, але з умовою, що природні ресурси острова зможе використовувати будь-хто. Ще у 1920 році Росія подала протест, стверджуючи, що Шпіцбєргєн - то ісконно россійская зємля и русскоє названіє, но їх, як і слід, проігнорували.

Однак умова про вільну господарську діяльність зіграла злий жарт. Після початку Великої Депресії російські торгпрєди, в яких були гроші від награбованого Сталіним, почав скупати збанкрутілі європейські компанії, що видобували вугілля на архіпелагу. Таким чином, через підставні компанії, Савєти купили "Піраміду" - в шведів, "Барєнцбург" - в голандців, а "Грумант", що починався як сумісне підприємство, віджали в британців. Все це щастя було об'єднано наприкінці 1931 в "Арктікуголь", який мусив рорзобляти родовища вугілла на Шпіцбергені. М'якотка полягала в тому, що СРСР ще не підписав угоду про розробку Шпіцбергену; це відбулося лише в 1935 році, тому питання про те, що вони там робили - достатньо цікаве.

Так чи інакше, СРСР зіткнувся з тим, що працювати на Шпіцбергені було важче, ніж вони планували. Через це "розробка" Шпіцбергену відклалася до 1940 року, коли Німеччина, що окупувала Норвегію, тактично облишила Шпіцберген. Коли у листопаді 1940 року Молотов поїхав до Берліну, то питання про Шпіцберген стояло поруч з іншими, як то Фінляндією, Румунією, Болгарією та іншими "малозначущими" питаннями. Претензії були описані заплутанно, але все ж більш відверто, ніж побажання до інших країн: радянські "концесії на комерційну діяльність" мають буди подовжені. І крапка.

Ситуація сильно змінилася у 1941 році, коли після початку радянсько-німецької війни росіян зі Шпіцбергену довелося евакуювати британськими кораблями, бо своїх не було.

Проте про Шпіцберген згадали навіть тоді, коли війна ще не закінчилася. У 1944 році радянські війська "випадково" почали "звільняти" Північну Норвегію; Сталін навіть натякнув Черчилю, що було б непогано, якби Червона армія позвільняла там побільше. Оскільки Норвегія не дуже хотіла, щоб іх звільняла Червона армія, то у порядку замирення виникла пропозиція про "сумісну оборону" Шпіцбергену, де мали б з'явитися радянські військові бази. На дворі стояли доядерні часи, тому норвежцям здавалося, що простіше відкупитися островом.

Можливо, якби все лишалося так, як лишалося, то наразі ми б обговорювали результати Путіна в Шпіцбергенському окрузі. Однак перемови затягнулися: Сталін, якому відкриття другого фронту було надзвичайно потрібно, не хотів дратувати союзників. До того ж, Польща йому була цікавіша. Так чи інакше, угода дожила у стані "узгодженої, але не ухваленої" до січня 1947 року, коли вона за п'ять днів до голосування в парламенті витекла в The Times.

Коли про угоду дізналися в США, то реакція була... ну, приблизно така, як і у випадку Криму. Частина естеблішменту казала, що там будуть радянські військові бази; інша частина казала, що СРСР - то мирна держава, а Шпіцберген віддали Норвегії невідомо як. Тобто, була реакція, але не було конкретних дій. В той же час, голосування було зірване.

Норвеги ж зробили хитріше: напротязі 1947-1948 року угода вважалася фактично підписаною. Тривали консультації щодо статусу окремих островів, радянський уряд торгувався та обирав землю під військову базу, тобто все йшло так, як треба... поки у 1949 році Норвегія підступно не вступила до НАТО, що не лише унеможливлювало угоду як таку, але й сильно обмежувало можливости СРСР впливати на Норвегію. Більш того, зміна політики США призвела до того, що тепер СРСР вже сам хотів утримати статус-кво, або не отримати військову базу на Шпіцбергені.

Виснувків з цієї історії можна зробити багато, але найцікавіший один: СРСР намагався віджати територію в усіх своїх сухопутних сусідів. Норвегія не була виключенням, але їй дещо пощастило.
skittishfox: Love (Default)
Випадково натрапив я на "Казанську історію" - московський літопис, що писався на замовлення Івана Грозного - та трохи здивувався тому, як його переклали радянські "історики":

Бысть же злогордая та и великая власть варварьская над Рускою землею от Батыева времени по царство тоя Златыя Орды царя Ахмата, сына Зелед-Салтанова,[12] и по благочестиваго великаго князя Иоанна Васильевича Московскаго, иже взя и поработи под ся Великий Новъ град. - Длилась же злогордая та и великая власть варварская над Русскою землею от Батыева времени до царствования в той Золотой Орде царя Ахмата, сына Зеледсалтанова, и до благочестивого великого князя Ивана Васильевича Московского, который взял и покорил себе Великий Новгород.

Думаю: але може я щось не розумію, та насправді "поработи" значило щось інше? Але ж ні:

Тако же и сему покори Богь под работное его иго крѣпкия и жестосердыя люди новъгородския тезоименитому своему слузе, благовѣрному и великому князю Иоанну Васильевичу Московскому. - Также и этому тезоименитому своему слуге, благоверному и великому князю Ивану Васильевичу Московскому, покорил Бог крепких и жестокосердных новгородских людей.

Ну не міг навіть в СРСР московській самодєржец поработити ніяких новгородців! Не міг! Тільки підкорив, і ніяк інакше! І хай літописи не сперечаються з радянськими істориками!
skittishfox: Love (Default)
Чого всі накинулися на Путіна? Може той Путін, що у Підєрбурзі стріляв, дійсно отримав лейтенанта як артилерист, хто його зна.
skittishfox: Love (Default)
Як виявилося, історія японців на Гаваях набагато цікавіша, ніж стереотипне американське кіно.

Почнемо з історії. З прибуттям американців на Гаваї острови почали розглядати як добре місце, аби вирощувати цукор. Оскільки самі американські інвестори не хотіли переплачувати за робочу силу, а місцеві не хотіли працювати за копійки, в 1850 році на Гаваях офіційно було дозволене контрактне рабство: це коли людину підписують на контракт на багато років працювати на цукрових плантаціях за копійки та їжу, а у випадку, якщо людина хоче цей контракт розірвати - садять в в'язницю. "Морквою" контрактного рабства було те, що по закінченню контракта можна було лишитися жити на Гаваях: це лише звучить непогано, але коли Гаваї стали територією США, усі такі контракти були визнані недійсними, бо вони суперечили Конституції США щодо рабства.

Отож, рабство рабством, але хтось виживає та лишається, тому на Гаваях почала з'являтися діаспора екс-рабів, серед яких переважно були японці. Ні, там були не лише японці - вистачало навіть європейців - але японців було достатньо. Японці чомусь вирішили, що вони теж хочуть жити непогано, тому у 1872 році на Гаваях було прийнято ще кілька законів, які не дозволяли японцям займатися багатьма видами робіт, та взагалі обмежували їх за кольором шкіри ще краще, ніж негрів на півдні США.

Однак кляті японці не зупинялися. Вони намагалися організовувати профспілки та піднімати ціни хоча б на ті роботи, які їм ще дозволяли робити. Поки Гаваї були відносно віддаленими від США, місцеві білі протестанти-олігархи ще з цим боролися, але після 1900 року, коли Гаваї стали Територією США, де діяла Конституція і хоча б частково - місцеві закони, це їм нарешті вдалося. Через це за японцями надовго засіла слава "проти-білих", тобто таких клятих негрів, що мало того, що не хочуть бути неграми, але й відстоюють свої права.

Коли вдарила Велика Депресія, ситуація стала ще цікавішою. Значна частина японців імігрувала на материк, де до того японців часто теж не бачили, тому оцінювали за чутками "з островів"; Гаваї стали великою базою ВМФ США, де значна частина моряків та керівництва перейнялися расовою ненавистю до японців, яку перехопили в місцевих; крім того, Японія з бідної економіки стала перетворюватися принаймі на регіональну державу, тому значна частина японців стежила за новинами звідти пильніше, ніж за США - частково й через те, що вони ще й досі мали японське громадянство.

Наслідком стало те, що керівництво ВМФ США стало впевненим, що на Гаваях щось неодмінно вибухне. Воно почало просувати це питання в уряді, що на практиці призвело до того, що в 1936 році на островах з'явилося постійне бюро ФБР, що стежило за японцями, а плани переведення японців до концтаборів було розроблено ще до початку Другої Світової, не кажучи вже про напад на Перл Харбор. Більш того, навіть після війни теорії змови про те, що ВМФ навмисно пропустило Перл Харбор, аби напасти на Японію, почали рости не на пустій землі - а на постійних нарадах ВМФ та ФБР незадовго до нападу, на яких обговорювалася неминуча японська загроза.

Корочше кажучи, все те, що відбулося з японцями-громадянами США під час Другої Світової, було визначено дуже заздалегідь і власне мало Другу Світову як привід, а не як причину.

Однак виявилася і добра новина: виявляється, значна частина армії США й гадки не мала про забобони ВМФ на тихоокеанському театрі. Так, наприклад, американська антияпонська пропаганда на кшталт "Smack the Jap" та "Tokyo Kid" малювалася людьми, які взагалі не дуже добре уявляли, як вигладає японець - тому на плакатах зображувався не "стереотипний японець", а карикатура на тодішнього прем'єра Японії, тому вусики, окуляри та криві зуби - це те саме, що й карикатури на Гітлера: сатиризувалася не раса, а зовнішність лідера.

Ну й, нарешті, схоже, що Обама так прикіпів до Гаваїв саме тому, що він там "негром" не був: "неграми" там були не негри, а японці.
skittishfox: Love (Default)
Путін виступає перед "їхтамнєтамі":

У мене для вас є дві новини: погана та добра. Погана новина: Україна заборонила в'їзд для наших чоловіків. Але є й добра новина: наша медицина за допомогою нескладної операції дозволить вам обійти це обмеження.
skittishfox: Love (Default)
Вчора я прочитав інтерв'ю з людиною, яка буцім-то довго грала з Росляковим в одну з ВКантактікових стратегій. Саме інтрев'ю довго не йшло в мене з голови: цьому добре допомогла учорашня ніч, де в моєї дитини різався зуб, вона не спала і не давала мені спати, тому я міг обміркувати ситуацію.

Коли я давним-давно ще був навіть не в "ВКантактє", а в "Одноклассніках", мене дуже дивував той ринок ігор, який існував на той момент. Хліб з маслом соцмереж - казуалки для домогосподарок - був майже виключно перекладеним з англійської, але існував великий вибір ігор з естетикою "оркопанку", які явно розробляли свої ж. Проблемою було те, що грати в ці ігри часто було неможливо: вони поєднували дебільну механіку, відсутність навіть спроби сюжету та вимагали значно більш донату, ніж західні ігри набагато вищої якості. При цьому на ігрофорумах таки-знаходилися люди, які в них грали, та які розповідали історії про те, як хтось "підняв аккаунт" та продавав його ніби не за десятки тисяч доларів. Я ще дивувався на той час: звідки на Московії люди, які готові платити такі гроші за таке лайно? Однак на фоні загальноросійських понтів мене це тоді лише дивувало.

Перемотаємо ситуацію уперед, років на 6-8. Раптом виявляється, що дитина, яка ніби вбила 20 людей у школі, вже кілька років вісить в такій грі; більш того, в ній, як виявляється, сидить багато людей, що буцім-то "прашлі Чєчню", тобто принаймі мого віку, або й старші. Крім того, ми читаємо, що хоча Росляков, в якого було набагато більше часу, сидів там по 8 годин щодня, він спілкується з таким "вєтєраном" як зі старшим - хоча часу в останнього набагато менше.

І тут я висунув припущення: а що, як усі ці "патріотичні стратегії" і є тими самими "Синіми китами", про які бреше ФСБ?

Давайте подумаємо. Те, що "ВКантактє" і російські розробники софта для соцмереж можуть вважатися відділенням ФСБ - вже ні для кого не є секретом. Не бачив я жодного разу й новин про гравців - рублевих мільйонерів у реальному житті. Те, що чутки про їх існування постійно ходять по мережі - так це класика ФСБ. Те, що існують гравці, які є ігровими мільйонерами - так це теж класика ФСБ. Та й взагалі, ігрові транзакції - це ідеальний спосіб заплатити комусь за якісь "дрібні послуги", бо відслідкувати та розшифрувати його - майше неможливо.

Навіть усе функціонування виглядає дуже логічним: у кланах сидить якась кількість кураторів, чи просто людей з потрібними поглядами, з перегляду повідомлень яких швиденько можна зрозуміти, з ким мають справу. Якщо людина підходить - то її запрошують до клану та простим зміном значення перемінної на сервері ій починає щастити. Треба увігнати до депресії - так само легко влаштувати "чорну полосу" в грі. Треба, щоб з нею не спілкувалися або ігнорували - достатньо або фільтрувати повідомлення, або відправляти їх зі штучною затримкою. Більш того, майже все це можна автоматизувати. Можна познайомити новачка з "новим членом клану", який знає, де знайти зброю, що насправді відбувається в ДНР, та чому хлопець - невдаха. Можна підбивати дітей піти в збройні сили РФ, в РНЄ, та хоч у свідки Ієгови. Можна шантажувати іх соціальним капіталом, та "зламувати" їх облікові записи у російскьих же соцмережах. Взагалі, можна робити усе, що заманеться.

Маячня? Можливо. Але як Касперський починав у КГБ, так само на КГБ працював і винахідник "Тетрісу" - Пажитнов. Можна казати, що сам "Тетріс" навряд чи був саме терористичною розробкою; але той факт, що Пажитнов там чимось займався, свідчить про те, що "органи" цікавилися темою дуже давно. Більш того, співрозробник "Тетрісу", Похилько, вбив родину та себе при достатньо цікавих обставинах, та лишив по собі загадкову записку.

Тому тримайте своїх дітей подалі від російських ігор. Про всяк випадок.
skittishfox: Love (Default)
Справжня фамілія Владислава Рейха, аккаунт якого "хтось" вкинув як аккаунт вбивці, повністю все розставляє по місцях у моїй конспірологічно-дебільній версії теракту.

Справа в тім, що у 2014 році нинішній вбивця - або "вбивця" Владислав Росляков з якихось причин перестав користуватися своїм аккаунтом у Вкантактіку. А інша людина - дуже на нього схожа, але точно інша - завела собі аккаунт під назвою Владислав Рейх.

Якись куратор у ВКантактіку, за прикладом Баширова та Петрова, вирішив, що Дивіза - це Росляков, і склеїв аккаунти в якісь непублічній БД, за якою, схоже, і обирали вбивцю.

Що може бути в людини з фамілією Дивіза та з псевдонімом Рейх? Скоріше, якісь рейхові страждання, через які багато хто проходив, та дуже можливо - чисельні контакти з Україною. Дуже непогана кандидатура на вбивцю з "Правого Сектору", на яку буквально з самого початку натякало слідство.

Але ж звідки про це знати безпосереднім виконавцям? Виконавцям сказано готувати Рослякова - вони й готують Рослякова, навіть якщо він і повний ватник. Навпаки, добре готується, засвоює усю пропаганду, активно п'є пігулки чи що там та не сперечається. Справжній патріот!

Путін вже підготувався, до Єгипту поїхав з домашніми заготовками, аби Сісі відразу поспівчував, і тут - такий облом. Відразу все міняти довелося.
skittishfox: Love (Default)


Я так розумію, що в нього поруч з цією вкладкою було відкрито ще кілька пошуків - "Как получить разрешение на оружие", "Политех Керчь адрес", навіть "Каломбино убийцы". Нікому з брехунів не прийшло в голову, що це дуже дивно, якщо людина, що буцім-то місяцями готувалася до теракту та понаробила купу саморобних бомб не буде в останній момент шукати, як зробити саморобну бомбу, та ще й з таким наївним питанням.
skittishfox: Love (Default)
Медуза, яка позіціонує себе як таке собі незалежне російськомовне ЗМІ, яке настільки опозиційне до режиму, що навіть працює з Естонії, щоб не бути обмеженим цензурою, швиденько перевзулося та разом з СК РФ почало називати теракт в Керчі "нападєнієм на коллєдж".

Це все, що вам потрібно знати про "незалежні" російськомовні ЗМІ.
skittishfox: Love (Default)
Взагалі таке враження, що московіти вже якись час готували якийсь теракт в Криму, але чи то так співпало, що Росляков вчинив свою стрілянину трохи раніше, чи то організатори теракту виявилися такими йолопами, що виконавець поперся стріляти в запутінській майці - неважливо.

Таке враження, що вторинні учасники подій знали, яку саме версію їм доведеться оголошувати: в усьому винні кляті хахли, або спецслужби, або Ярошправийсектор, і лише власне центральна влада сумнівалася, що ж там відбулося. Також показове оголошення Аксьоновим невірного віку: вже заздалегідь знали, хто це мав зробити, але вийшло трохи інакше?

Проблеми, проблеми, проблеми...
skittishfox: Love (Default)
Кадирка дуже однозначно висказався щодо теракту в Керчі:





Повністю згоден! Оцих усих "патріотів Наваросії" треба топити, поки вони маленькі!
skittishfox: Love (Default)
Сьогодні на території України відбулася трагічна подія.

Якись молодик вчинив теракт, вняслідок якого загинуло 20, а постраждало біля 80 осіб, значна кількість яких були громадянами України. Зловмисник не мав дозволу на зброю, але зміг десь придбати автомат та навчився робити вибухові пристрої. Його сторінка у соціальних мережах, що заборонені в Україні, була повна радикальної пропаганди, що була спрямована проти України та українців; більш того, за даними фото він проходив підготовку у нелегальних лагерях, де вчився принаймі стріляти.

Мені здається, що генеральна прокуратура України мусить розпочати через це карну справу. Крім того, вона має викрити не лише зловмисника, але й мережу нелегальних лагерів з підготовки терористів (наприклад, створеного неподалік від дитячого табору "Артек"), де він проходив підготовку. Особи та організації, які озброїли терориста, також мусять бути названими та покараними.

Україна не може лишатися у боці у той час, коли на території України терористи вбивають громадян України. Про цей теракт мусить знати увесь світ, та Україна має поводити себе відповідно.

Додаток. Вже розпочали, і саме як теракт. Молодці.
skittishfox: Love (Default)
Навіяно оцим

Ще буду редагувати, але хай полежить тут, поки в мене дійдуть до цього руки, щоб не зникло.


-- 1 --

На берегу лагуны, среди нездоровых испарений, стоял старый город. Вдали и без того покосившихся и запущенных лачуг начинался район тростниковых хижин; там жил древний народ, который говорил на древнем языке и помнил тех богов, которым поклонялись до того, как полтысячи лет назад испанцы принесли в эти места христианство и цивилизацию.

Однажды ночной покой города нарушила толпа древних обитателей, которая подошла к дому доктора, окружила его и начала что-то кричать. Голоса на смеси древнего наречья и испанского говорили что-то о скорпионе; о ночной твари, который сделал что-то младенцу и теперь он корчился в мучениях.

Калитка отворилась, и за ограду зашла женщина с ребёнком и какой-то мужчина. Мать малыша шептала какие-то молитвы вперемежку с языческими заклинаниями; отец же тем временем о чём-то шептался со слугой и украдкой передал ему какой-то пакет.

- Что там происходит? - спросил доктор

Слуга, скользский тип с печатью вырождения на лице, ответил:

- Отец говорит, что мальчика укусил скорпион. После такого не выживают. Мать вне себя от горя, но он не хочет её расстраивать. Да и денег у меня нет.

Доктор задумался, но слуга настаивал:

- Вам лучше спрятаться. Если ребёнок умрёт, то толпа может выместить гнев на вас

- Скажи им, что меня нет дома - сказал доктор.

-- 2 --

Утро доктор, с удивлением для себя, узнал, что ребёнок жив, и решил его проведать. Доктор с трудом нашёл убогую хижину - лишь немногим лучше пучка тростника, обмазаного глиной, где должен был находиться ребёнок.

В последнее время его отец, один из последних представителей своего древнего, но практически исчезнувшего народа, как будто сошёл с ума от горя: вместо своего привычного ремесла он что-то искал под водой на старой жемчужной банке, где все моллюски были выловлены столетия назад, ещё во времена испанских грандов. Он постоянно пел какие-то полузабытые закляться на чужом языке, и исчезал под водой так надолго, что его способностям удивлялись даже молодые ловцы жемчуга.

Доктор рассчитывал пробраться в хижину до возвращения хозяина, но ему это не удалось: путь ему преградила рука индейца, на которой зияла непонятная свежая рана.

- Ребёнок здоров - сказал индеец. - Нам не нужны твои услуги.

Но тут мать ребёнка, Хуана, добрая женщина, что-то начала шептать своему мужу, и позвала его внутрь. Под грудой тряпок лежал ребёнок; почему-то именно плече была какая-то рана. Доктор никогда не видел таких симптомов; всё тело малыша как будто изменилось, глаза стали неестественно-синего цвета, и его маленькое тело билось в судорогах. Доктор дал ему противоядие, но тело малыша только начало сильнее биться в судорогах, на губах появилась пена, и из его рта полилась непонятная жидкость. Добрый врач поспешил ретироваться, пообещав прийти ещё раз.

-- 3 --

Доктор никогда не видел таких симптомов. Он засел в своей библиотеке, которую привёз из Сорбонны. Когда он ютился в своей убогой комнатишке в Париже, он собрал себе замечательную библиотеку по тропической медицине; но были в ней и книги иного толка, например, первое издание "Запрещённых культов" фон Юнца, которое доктор добыл с превеликим трудом. Потратив изрядное время на свои исследовани, доктор начал готовить другое лекарство, для чего надолго заперся в своём кабинете.

А тем временем по городу поползли слухи: Кино (такое древнее имя было у отца мальчика) нашёл гигантскую жемчужину неземного цвета, и намеревался её продать! Хуана уже рассказала всем своим подругам, как они сделают себе свадьбу в церкви, построят дом, и отдадут сына учиться! Толпа индейцев наводнила город, но их ждало разочарование: ни один скупщик жемчуга не захотел связываться с находкой. Кино, на чьём теле появилось ещё несколько загадочных ран, ходил от двери к двери и заламывал несусветную цену, но везде получал от ворот поворот. Все дилеры соглашались, что они никогда не видели такой жемчужины: но её цвет был непохож ни на одну другую жемчужину, которую бы они видели и как будто был из другого мира; её форма, округлая на первый взгляд, была чрезвычайно сложна и не поддавалась классификации; её вес не соответствовал весу жемчуга. Находились люди, котороые вообще утверждали, что жемчужина светилась изнутри и пульсировала - но мы не будем верить таким вракам.

Пока муж отсутствовал, доктор сумел пробраться в хижину и дать младенцу новую микстуру; на этот раз ребёнку стало сразу лучше. Он о чём-то долго шетался с женой, оглядываясь по сторонам, чтобы их никто не услышал

-- 4 --

Возвращение Кино не принесло покоя в город; напротив, весь вечер соседи слышали непрекращающиеся крики из его хижины. Хуана умоляла его избавиться от жемчужины, которая, по её словам, содержала зло, которое их всех погубит; Кино же был неприклонен - он кричал, что он сильнее, что он одолеет жемчужину, и что жемчужина сделает их всех богачами. Хуана плакала, но Кино был непреклонен.

А ночью квартал с тростниковыми лачугами проснулся от нечеловеческого крика - казалось, так кричат грешники, чью душу забирают безымянные демоны в самые далёкие глубины Преисподней. Люди, сбежавшиеся на крик, обнаружили тело, изуродованное страшными ранами - даже самые мудрые старцы не могли понять, что могло бы вызвать подобные ранения. Невдалеке от тела валялись остатки лодки Кино, которая была разбита ударами нечеловеческой силы.

Собравшаяся на месте толпа рванулась к хижине Кино; однако, никого из обитателей не было на месте. Впрочем, хижина не была совсем пуста; женщины и дети выли о том, что Кино и вся его семья уже покойники, а самые смелые из мужчин не нашли ничего лучшего, кроме как спалить лачугу, как будто для того, чтобы очистить квартал от древнего зла.

-- 5 --

Вести о произошедшем дошли до доктора только наутро; как не ругался доктор и не проклинал свою разговорчивость, время было безвозвратно упущено. Он понял, что переоценил свои скромные способности, и стал собирать поисковую партию, чтобы найти Кино до того, как станет слишком поздно.

По крайней мере, в одном доктору повезло: Кино искал весь город, но тот как сквозь землю провалился. Не видели его на выходе, не было его ни среди домов, ограждённых кирпичными заборами, христианскими символами и научными познаниями, ни среди лачуг, сохранивших память о древних временах. Индейцы, которые обычно держали белых людей вдали от своих дел, на этот раз как будто искали сильнее всех.

Тайна открылась только на следующий вечер: Кино в своей тайной хижине приютил его родной брат Хуан Томас, сын такого же древнего народа. Он сам рассказал о том, как, связанный кровной клятвой, не мог не дать ему ночлег - но не мог не рассказать остальным о произошедшем после того, как время клятвы окончилось. Жемчужина, по его словам, завладело душой Кино; что же касается Хуаны и сына, то они всё ещё были живы и следовали за ним на север, хотя неизвесные кровавые раны появились уже и на лице Хуаны.

-- 6 --

Не медля ни секунды, доктор и его верные люди помчались на север. Доктор радовался тому, что ребёнок ещё жив; это означало как то, что его последнее лекарство всё-таки имело действие, так и замедляло Кино, который вынужден был нести ребёнка.

Ночной лес был не таким, как всегда; казалось, в эту ночь в нём поселилось само зло. За кустами ухали совы, завывали койоты, а над головой всадников, как чуялось доктору, летали незримые древние ночные твари, звуки крыльев которых еле улавливал слух. Совсем скоро преследователи напали на след троицы; казалось, что они даже и не пытались прятаться. Значило ли это, что они были безрассудны - или то, что они уже почти достигли своей цели? Доктор не знал. Он был слишком погружён в преследование.

Совсем вскоре преследователи, которые и до этого без проблем замечали следы, совсем перестали обращать на них внимание: теперь их вела песня на древнем языке, которая звучала в ночи. Доктор знал, что эта песня называлась Песня Жемчужины, или Песнь Зла, - но он не знал ни её слов, и мог только догадываться, для какого ритуала она могла предназначаться, если даже её существование тщательно скрывалось от непосвящённых.

Наконец взошло солнце. Доктор чувствовал, что погоня почти достигла своей цели; даже деревья стали такими, которые доктор видел только на изображениях в древних манускриптах в Сорбонне. Одно из деревьев якобы ослепляло лишь каплей своего сока; другое - кровоточило. Доктор всегда считал это лишь суевериями индейцев, помноженном на фантазию конкистадоров, но одни лишь воспоминания о тех книгах, в которых были упомянуты эти деревья, заставляло волосы на его голове приподняться от ужаса.

Однако на площадке их ждало разочарование: она была совершенно пуста. Пенее же как будто растворилось в воздухе; это был то ли хитрая иллюзия, вызванная скалами, о которой знал Кино, то ли морок, наведеный непонятно кем.

- Скорее! - крикнул один из проводников, индеец из древнего племени охотников, одного из тех, кто мог найти даже барана в гранитных лабиринтах горо - Они, должно быть, обманули нас, сделали ложный след, а сами оторвались через реку!

Доктор пришпорил коня - но было уже поздно. Он лишь увидел вдалеке неясную тень, которая, как зверь, перепрыгивала с камня на камень, не оставляя следов. Выбора не оставалось - нужно было идти в горы, да ещё и ночевать там.

-- 7 --

Следующий день вошёл в историю Города, хотя о том, что же именно произошло, ходят только отдельные рассказы.

Первым появились Кино и Хуана. Одежда их была изодрана, тело - покрыто ранами, а лицо Кино как будто потеряло все эмоции. На плече Хуаны был окровавленный свёрток, в котором угадывались силуэты маленького тела; хотя многие соглашались, что это, должно быть, их сын, но старики замечали, что никто не заглядывал в этот свёрток, и что нельзя утверждать то, что можно только предполагать. Кино же нёс жемчужину; от него доносилась еле слышная и сбившаяся Песня Жемчужины, потерявшая былую красоту - он то ли пел её, еле шевеля губами, то ли вообще не шевелил ими. Некоторые говорили, что жемчужина, прежде красивая, потеряла свой неземной цвет и стала как будто бугристой; другие даже утверждали, что она увеличилась в размере и разрослась, как раковая опухоль. Кино и Хуана уверенным шагом подошли к лагуне и швырнули в неё свой страшный груз. Жемчужина скрылась в глубине вод, и её страшная песня вмиг умолкла.

Вечером же появился один из охотников - единственный изо всей поисковой партии. Он весь трясся; в городе он провёл всего один вечер, когда надрался в пулькерии и, сбиваясь и на ломанном языке, рассказал о той судьбе, которая постигла партию. По его словам, они остановились в горах и выставили караул. Доктор был не в себе и твердил, что у него один шанс; вопреки совету остальных он остался на лошади с винтовкой, как будто привлекая к себе внимание. Вдруг в ночи раздались странные звуки; это была как будто что-то среднее между воем койота и плачем ребёнка. Доктор, не глядя, совершил свой последний в жизни выстрел в темноту.

Что было дальше, проводник помнил отрывисто. Он говорил, что сразу за выстрелом последовал нечеловеческий, звериный крик; говорил он и о том, что вспышка выстрела выхватила из темноты непонятную тень, которая нанесла доктору страшную рваную рану; говорил он и о том, что сразу за этим раздался ещё один выстрел, который убил его напарника - и что стрелял индеец Кино, который оказался как раз там, куда приземлилась эта страшная тень. И что после этого проводник бежал что есть мочи и оказался в городе лишь два дня спустя, и что в то место он не приведёт никого под страхом смерти.

Многие пытались спорить с проводником. Ему говорили, что, должно быть, Кино прыгнул на доктора с ножом и нанёс ему такую страшную рану. Некоторые утверждали, что, должно быть, так кричал сын Кино, и что доктор убил его случайным выстрелом - после чего плакала уже его мать. Но проводник оставался непреклонен; ну а так как наутро он навсегда исчез из города, то споры сами собой затихли.

Исчез и Кино с женой. Исчезла и жемчужина, хотя многие смельчаки искали её на дне лагуны, чтобы посмотреть на диковинку.

-- Эпилог --

Если вы приедете в Город, то больше вы не увидете жемчуга. После смерти доктора его дом с библиотекой по завещанию отошёл какому-то малоизвестому унивеситету на северо-востоке США; в основном он стоит закрыт, но время от времени там появляются бородатые постояльцы, которые разбирают бумаги доктора и изучают его библиотеку. Говорят, что они хотят научиться лучше лечить тропические болезни.

У жителей же трущоб появился новый материал для поделок: они напоминают кусочки скорлупы яйца, похожего по размеру на страусиное. Цвет их на первый взгляд серый, но если их держать под правильным углом, то они играют неземными красками. Кусочки эти обманчиво прочные; их невозможно сломать руками, и, говорят, можно обработать только алмазом. Многие слышали об этих сувенирах, но мало кто их видел, а держали в руках и того меньше. Говорят, что их скупают те учёные, которые приезжают в дом доктора изучать тропические болезни.

Также говорят, что часто учёные собираются за закрытыми дверями и пытаются понять: появились ли эти трещины от удара снаружи - или от удара изнутри? Пока что у них нет ответа.
skittishfox: Love (Default)
Нещодавно ми стали свідками унікального явища для російської розвідки. Вперше вона зазнала разючої поразки не через перехоплені розмови та не через втечу одного зі своїх співробітників на Захід, а через те, що дехто, хто дуже добре знав, як працює російське суспільство, зміг викрити величезну мережу шпигунів, використовуючи лише внутрішні вади російського суспільства, які, фактично, доступні мільйонам росіян. Це без перебільшення початок нової ери для російської розвідки, яка стане для неї дуже й дуже неприємною.

Я думаю, що нікому не слід пояснювати, що Bellingcat - це організація, яка якщо не є частиною української розвідки, то принаймі дуже сильно з нею пов'язана. Тому я хочу пояснити, чому саме діяльність української розвідки стала критичною у даній ситуації.

Ще з 30х років, якщо не раніше, серед західних розвідок ходив вислів про те, що якщо у заходу перевага у технічних засобах, то росіяни краще вміють працювати з людьми. Справа була навіть не в компетентності: якщо російського шпигуна на Заході можна було легко заховати серед тисяч комуністів, або білоемігрантів, або тих же дівчат, що поїхали робиту кар'єру до Лондона - то в Росії іноземці завжди були "білими гавами", за якими розвідка могла стежити на індивідуальному рівні. На практиці це призводило до того, що Росії ніколи особливо навіть не треба було стежити за секретністю тих самих баз даних - достатньо було лише переконатися, щоб усі особи, в яких іноземці могли б купити ці бази, співпрацювали з ФСБ та заздалегідь давали б знати про цю цікавість, а там вже далі розберуться.

Така асиметрія дуже довго була сильною стороною російської розвідки. Справді, про які державні таємниці з "Новічок"ом можно говорити в країні, де той самий "Новічок" використовували бандити для своїх розборок? Страшенна секретність, де ж там. Але іноземці в цих розборках завжди були чужі, тому користуватися цими дірками могли дуже зрідка: фактично, про "Новічок" було відомо від тих самих перебіжників.

І тут на сцену виходять українські розвідники.

Власне, як і у випадку росіян у ДНР/ЛНР, російська розвідка стикнулася з тим, що українці занадто непомітні, аби затикати дрібні дірки - які, як виявилося, не є такими вже й дрібними. ФСБ може оточити тих самих голандців стукачами з ФСБ - але вона не може зробити те саме для усіх українців в Росії, яких, для початку, вона не може ідентифікувати. Більш того, якщо ФСБ почне масові зачистки за національною ознакою, це в першу чергу призведе до того, що кількість бажаючих співпрацювати с СБУ значно збільшиться; до того ж, у владі Росії і так забагато блатних ідіотів, а до чого призведе практика просування за національними ознаками - годі й мріяти.

Більш того, ми мусимо запитати: а як довго тривала ця повна відкритість російської розвідки? На мою думку - вже кілька років, можливо, саме з 2015, коли Путін раптом втратив свій "фарт", але СБУ дозовано видавала інформацію кому треба і коли треба, виклавши карти на стіл лише зараз. Справа в тім, що через чек від таксі з адреси ГРУ, частина методів сплила би в голандському суді так чи інакше, тому повністю пару російських розвідників викрили саме зараз, з великою помпою, щоб вже ніхто не міг заперечувати очевидне.

Можливо, шкода, що це все довелося розповісти. Однак я думаю, що дуже багатьом людям на Заході скоро доведеться давати пояснювання щодо своїх розмов з певними відвідувачами з Росії.
skittishfox: Love (Default)
Як виявилося, поки я тут займався різною фігнею, в Грузії відбулося кілька важливих речей. По-перше, після того, як Конституційний Суд Грузії раніше цього року встановив конституційне право на вживання маріхуани в домашніх умовах, парламент Грузії вирішив розглянути відразу два логічні закони: про вживання маріхуани, та про вирощування маріхуани, в тому числі й на експорт. Однак грузінське відділення РПЦ ФСБ швидко розпочало масові заворушення проти такого розвидку подій: дійсно, це ж скільки ж грошей може пройти мімо Общака (тм) - це ж лохі зможуть самі вирощувати коноплю, а не платити кому потрібно! Парламент Грузії швидко дав заднього, затвердивши закон про те, що коноплю курити можна, але не про те, як її можна продавати та вирощувати, чим, звичайно, лише спрямував ще більше грошей до Общаку.

Тепер питання: а хто ще проти такої реформи? Звісно ж, відомий український політик Микола Саакашвілі, який, як виявилося, дуже не проти попів, якщо вони топлять за певні речі. Як то кажуть на Московії, "скажи мені, хто твій корєш, і я скажу тобі, чия ти шестьорка", чи щось на кшталт цього.
skittishfox: Love (Default)
Мені здається, що більшість з нас пам'ятає, що "дивна" кількість градусів у колі - це спадщина давньовавілонської математики, з її 60їчною системою запису чисел. Іноді також можна почути голоса про те, що така розрядність - це великий плюс, бо 60 ділеться на 2, 3, 4, 5 та 6, тобто замість "корявого" запису у 0.33333(3), ми матимемо красиве 60-річне .(20), тобто 20/60.

Але мало хто знає, до якого жаху це призводить на практиці.

Почнемо з основ: таблиця множення, яка в 10-чній системі запам'ятовується майже усіма, у 60-їчній системі перетворюється на монстра в 3600 значень, усі з яких пересічній людині запам'ятати не легше, ніж вивчити китайську. Тому самі вавілонці її не вчать, а мають таблиці приблизно наступного вигляду: для умовного (20) існує окрема таблиця, що містить рядки множення на (1), (2), ... , (10), (20), (30), (40) та (50). Схожа таблиця існує і для (3). Для того, щоб помножити (23)*(57), ми переписуємо це як ( (20)+(3) )*( (50)+(7) ), розгортаємо як (20)*(50) + (20)*(7) + (3)*(50) + (3)*(7), дивимося проміжні значення в таблиці та сумуємо чотири числа.

Тепер уявіть, як це виглядає при множенні в стовпчик багаторозрядних чисел, якщо ви не можете швидко помножити в умі розряд та перенести десятки. Візьмемо умовне 1234, або (20)(34) в 60їчній системі, та спробуємо помножити його на 5: замість відносно простого 6170 в стовпчик ми так само мусимо розгортати (34)*(5) в (30)*(5) + (4)*5, шукати значення, складати - тобто робити дуже нетривіальні дії. Більш того, оскільки усі ці дії потрібні для кожного розряду, то задача перемноження багатозначних чисел швидко стає дуже нетривіальною лише через те, що ми не тримаємо усю таблицю множення в пам'яті, та починає містити набагато більше дій, де можна припустити помилку, особливо якщо згадати, що у вавілонській математиці певний час не було нуля, тобто писцю треба було пам'ятати, де він писав (20)(34), де - (20)(34)(0), а де взагалі (20)(0)(34).

Найгірше починається з діленням: у стандартному діленні в стовпчик ми неявно спираємося на нашу можливість швидко в умі помножити число на значення від 1 до 9; це дозволяє нам швидко підібрати наступний розряд в результаті ділення та ділити за відносно розумний час навіть довгі числа. У Вавілоні подібне було неможливе, бо й мови не могло йти про швидке множення в умі чисел в діапазоні (1)-(59); через це замість "нормального" ділення навіть на відносно прості числа в вавілонян вживалося множення на обратні числа: тобто, замість того, щоб поділити на (2), ми множимо на (30) (тобто 30/60 = 1/2) та зміщуємо результат на розряд (знов таки, якщо не забуваємо); такі "зворотні множники" існували в окремих таблицях. Проблема в тому, що зворотніх множників було відомо дуже небагато, а методи для ділення, що використовували вавілоняне, могли давати неточний результат навіть за наявності точного, та могли вимогати розв'язування квадратних рівнянь для ділення для отримання таких результатів.

Нащо я це кажу? А далі побачете.
skittishfox: Love (Default)
Московіти не були б москавітами, якби не намагалися щось там понюхати.

Дивно, що вони нюхали лише сечу... тобто, аміак. Скоріш за все, вони вживали ще щось, а аміак лише замітав сліди. Бо інакше звідки в них 38-річний Ігнашевич, що відбігав усі ігри?
skittishfox: Love (Default)
З останнім бомбардуванням в Сірії довгий час відбувалося щось незрозуміло: Асада чи то розбомбили, чи то не розбомбили, а задоволені депеші Генштабу РФ про те, що сірійцям вдалося власноруч збити 73 ракети зі 104 чомусь раптово змінилися на заяви в тоні "Путін зупинився, аби уникнути третьої світової", а Турція чомусь змінила думку про те, що відбувається в Сірії.

Так от, що ж відбулося?

Майже усе, на мою думку, пояснює стаття на Блумберзі, яка стверджує, що армія США дуже задоволені атакою, сірійці навіть не намагалися чинити спротив до кінця атаки, а з кораблів ракети взагалі не пускали. Ключом тут є інформація про те, що з кораблів не запускали нічого: російський Генштаб офіційно стверджував про те, що пускали з кораблів, що дещо дивно.

На мою думку, армія США вирішила все ж таки перевірити, що ховається за красивими мультиками дяді Вови та довбанути нормальною новітнею зброєю та перевірити, чи побачать росіяни. Проблема полягає в тому, як бути впевненими, що вони не побачили: оскільки Асад в цілому для Росії - "це таке", то навіть якби російські системи ППО не бачили геть нічого, то Путін збрехав би про те саме "запобігти війні" та усе це. Саме тому вдари було два: один - нормальний, а другий - з кораблів тими самими імітаторами "Томогавків" чи навіть самими "Томогавками", який власне і побачили (і перехопили) ППО Сірії (та Росії). Бо він і був розрахований на те, щоб його побачили та перехопили: знаючи менталітети росіян та сирійців, усі розповіді про "перехоплення" саме й означали б, що справжній вдар ніхто толком не побачив, бо саме там хвалитися було б нічим, на відміну від "перехоплення" вдару відволікаючого.

Мені здається, що зміна поведінки усіх (в першу чергу - Ердогана) щодо Росії, це саме масове усвідомлення того, що московіти довго брехали про можливості своєї ППО.
skittishfox: Love (Default)
Путін, як і слід очікувати, помре несподівано. Під час його смерті посаду прем"єра обійматиме якесь опудало на кшталт Орєшкіна, яке робило усю кар"єру у виконавчій владі, та ще й бажано подалі від силових міністерств; обидві палати законодавчої влади будуть зайняті клоунами та чиїмось дітьми; міліцію та прокуратуру очолюватимуть представники корумпованих кланів; ФСБ очолюватиме хтось з професійних чекістів; Міноборони керуватиме якись клоун, який не матиме жодних зв"язків з генералітетом; та, нарешті, кілька силових структур, на кшталт Росгвардії та того самого Вагнера взагалі існуватимуть поза урядом.

Так от, помирає Путін, його посаду займає Орєшкін. Орєшкін, як і слід, відразу намагатиметься легітимізуватися. Найпростіше це зробити на кшталт Єльцина, тобто вийти до мешканців Москви. Орєшкін робить саме це, і раптово помічає, що натовп, що вийшов його зустрічати, значно поступається такому під час святкування чергового Байраму як за кількістю, так і за настроєм.

Силовики ж раптово починають помічати, що вони сильно відрізняються одне від одного. ФСБ, "бєлая кость", потребує регулярних фінансових потоків від бюджету, оскільки вона залежать від того, що в певних віддалених від центру регіонах видобуваються корисні копалини, які йдуть так чи інакше через Москву, де з цих копалин знімаються як податки, так і корупційна складова; але ані видобувати ці копалини, ані вірно знімати цю складову вони не вміють та не хочуть вміти, оскільки уся їх модель тримається на тому, що вони збирають данину. Натомість, МВС та Прокуратура мають розголужену мережу великих, маленьких та середніх бізнесів та власне можуть існувати на цих потоках та не дуже залежать від центра. Найцікавіше ж відбувається з Росгвардією та іншими Вагнерами, оскільки самим заробляти не вміють, але осклільки нікого кришувати їм особливо не дають, то вони просто працюють за гроші, в тому числі – з бюджету. Окремо стоїть армія, яка за часів Путіна дуже очевидно втратила в престижі як за рахунок того, що нею вже десятиріччя керують люди, які до армії не мають жодного відношення, так і через те, що у розкладах часів Путіна ій відводиться роль м»яса для гармат, тоді як весь престиж за досягнення йде до ФСБ та інших. Більш того, на відміну від інших силових структур, армію відверто доять усіляки Рогозіни, які фактично крадуть бюджет армії при тому, що самі до неї не належать. Ну і Кадиров – як же без Кадирова?

Так от, Орєшкін йде домовлятися з силовиками. Першими на контакт виходить ФСБ – причому роблять це першими, та так зухвало цікавляться, що собі думає Орєшкін та що він збирається робити як виконувач обов»язків та передавати владу. Орєшкін, який відверто вважає себе відданим особисто Путіним та знає, як мало користі насправді приносить ФСБ в процесі утримання влади та як багато ресурсів вона жере, припиняє розмову, оскільки розуміє, що ФСБ хоче ще одного президента, який би був цілком відданий цій структурі, що не дуже входить в його плани. Занепокоєний власним станом, Орєшкін починає перемови з іншими силовиками з відданого особисто Путіну кабінету щодо тактичного союзу. Шойгу погоджується дуже швидко. Росгвардія теж погоджується, але лише за умови посилення фінансування. МВС та Прокуратура цілком каже «так», але очевидно, що цей «так» не дуже впевнений. В цілому Орєшкін вважає, що цієї коаліції достатньо для того, аби утримати владу, та впевнено продовжує обіймати посаду в.о. до виборів, які планує сфальсифікувати на свою користь.

Саме в цей час ФСБ помічає, що тієї відповіді, яку воно хотіло, від Орєшкіна так і не надійшло, тому керівництво ФСБ вирішує нагадати, хто в країні господар. У Москві відбувається черговий теракт з півсотнею жертв, в авіакатастрофі гине один зі старих губернаторів, а черговий керівник госкомпанії виявляється глибоко корумпованою людиною, яку варто якумога швидше заарештувати під камери, до того ж під час обшуку в останнього знаходять заборонене зоопедофільске порно, яке подім годинами крутить НТВ.

Однак реакція на ці події значно відрізняється від тієї, на яку розраховувала ФСБ. Орєшкін створює комісію з розслідування авіакатастрофи, з якої повністю виключено ФСБ; більш того, РЕН ТВ вкидає слух, що заарештованого чиновника заарештували просто так та починається довга тягамотина з судовим розслідуванням та іншим. Також ФСБ отримує «чорну мітку» в бюджеті на наступний рік, де значно скорочуються фінансування та штати, до того ж, це робиться таким чином, що на папері нічого не змінилося.

Смерть губернатора запускає цікаву низку подій. Орєшкін швидко призначає заміну, однак в регіоні йому відверто кажуть, що, взагалі то, було б непогано дочекатися виборів, оскільки призначення губернаторів в.о. президента – штука не дуже конституційна. Орєшкін наполягає, і губернатор починає виконувати свої позиції – але більшість його рішень саботується його ж підлеглими в неочевидному конфлікти. Орєшкін вважає, що слід натиснути на органи самоврядування за лінією прокуратури, але в цей час саботаж починається вже по лінії МВС, оскільки місцеві співробітники починають розуміти, що перемога Орєшкіна не гарантована, оскільки вибори в цьому регіоні йому можуть і не малювати. Орєшкін злий на МВС, але поки спускає все на гальмах.

Найгірше виходить з терактом. «Під тиском громадськості» розслідування виключно силами МВС знаходить кількох мусульманскьих терористів, яких заарештовують.... але на наступний день на вулицях Москви відбувається багатосоттисячний мітинг, де їх єдиновірці вимагають звільнення жертв та вимагають відставок в МВС та Прокуратурі, які припустили таке неподобство. Міліція, яка не в захваті від подібних дій, жорстко розганяє мітинг, але в городі починаються децентралізовані заворушення, які не лише не вдається повністю приборкати, але призводять до того, що «карєнниє масквічі» масово облишають столицю. Орєшкін розуміє, що починає втрачати контроль на ситуацією, та використовує цю нагоду, аби звільнити голову МВС та призначає на його місце голову Росгвардії, фактично об»єднуючи ці структури – за думкою Орєшкіна, Росгвардія краще може впоратися з розгоном мітингів, а МВС вже довела свою неефективність.

Саме в цей час в черговому регіоні з»являється політичний діяч, генерал Рохлін, герой кампаній в Сірії та Криму, про якого, звичайно, в Москві мало хто чув під час власне кампаній в Криму та Сірії. Рохлін починає крити матюками владу в Москві та ФСБ, які змогли припустити низку терактів та катастроф та відверто натякає на те, що, можливо, піде на вибори. Його мітинги користуються неочікованою популярністю в провінції, а в оточені Рохліна помітно несподівано багато людей, схожих на ветеранів ДНР. Орєшкін починає помітно нервувати та просить МВС розібратися в ситуації.

МВС починає спроби заарештувати Рохліна малими силами, але виявляється, що Рохлін знаходиться у складі діючої армії та поза досяжністю МВС. Шойгу скликує засідання в Мінобороні, де йому ясно дають зрозуміти, що ніхто нічого проти Рохліна робити не збираються, і взагалі – він міністр оборони під в.о. президента, і йому слід сидіти тихо. Крім того, справу Рохліна вже вивчає спецкомісія МО, склад якої вже вирішено без Шойгу, та буде цим займатися ретельно, по закону, тобто, скоріш за все, до дати виборів. Шойгу починає щось розуміти, та йде до Орєшкіна. Порадившись, обидва знаходять ніби вихід: Шойгу підписує сумнівний наказ, що виводить Рохліна з Міноборони, а заарештовувати його їде загін, переважно сформований з Росгвардії.

В цей час вже в Міноборони починаються достатньо цікаві рухи. Військова прокуратура робить низку арештів ключових людей в держкорпораціях, причетних до корупції в оборонному замовлені. Це як люди, близькі до ФСБ, так і люди, близькі до Орєшкіна. Арешт при цьому проходить дуже грамотно: вилучині кошти надходять на рахунки Міноборони. Під час спроби арешту між «охороною» Рохліна та росгвардійцями починається добряча стрілянина, яка призводить до купи трупів; Міноборони у своїй заяві телеканалу «Зірка» відразу поширює версію про те, що на Рохліна, який розслідував корупцію, пов»язану з держамовленням, був замах, який спланували та виконали корупціонери від силовиків.

Орєшкін дуже вражений тим опором, який чинять «силові» міністерства, та робить асиметричну відповідь: функціонування уряду та фінансування зарплатні усіх урядовців переходить в ручний режим, що означає, що ФСБ та армія сидітимуть без грошей, поки не заспокоються.

Першим починає полохкатись ФСБ. Хоча власний штат співробітників не дуже значний, керівництво розуміє, що відсутність грошей може призвести до дезертирства серед низового стану, яким і так не дуже багато перепадає, при чому це дезертирство буде у стан супротивників. Першими «на олівець» потрапляють дочки Путіна, яким нагадують, що контролювати сотні мільярдів доларів в офшорах – це не те саме, що ними володіти, що навіть якщо компанію в офшорі не можна відібрати, її можна успадкувати, і взагалі, «папа нє бил би протів, а ми всьо атдадім». Таким чином, ФСБ достатньо швидко отримує грошовий резерв, який може залякати супротивника.

Армія відповідає дуже несподівано – і дуже ефективно. Раптово на магістральних газопроводах та навтопроводах відбувається низка аварій, що призводить до фактичного припинення експорту енергоресурсів з Росії. Крім того, армія раптово розгортає кордон навколо золотого запасу, що, хоча й не надає їй контроль, тим не менш, не дозволяє уряду нічого з ним зробити.

Крім того, в Москві раптово з»являється Кадиров. Він робить низку промов з «Гелендвагену» з блатними номерами, в якій розповідає про корумповане оточення Путіна та закликає людей пам»ятати конституцію; у виконанні Кадирова основною метою конституції є право на місцеве самоврядування та вільні вибори у регіонах, яке він, Кадиров, уособлює. В Москві формуються «загони з оборони конституції» переважно з одновірців, які нічого не роблять, але масово пересуваються містом; їх присутність сприймається міліцією доброзичливо, навіть підозріло доброзичливо. Схожі загони з»являються і в багатьох регіонах Росії; у ряді регіонів вони виключно слав»янські.

В цей час Орєшкін проводить ревізію своїх фінансів. Виявляється, що хоча резерви уряду й достатньо великі на папері, більша частина з них розміщена у облігаціях російських компаній, які наразі не дуже ліквідні – таким чином, наявна «біла каса» дуже порівняна з резервами ФСБ. Крім того, перекази несировинних податків з регіонів починають різко падати, а до уряду починають завітати великі підприємці, які починають цікавитися, чи може уряд їх перекредитувати, оскільки у зв»язку з ситуацією в країні вони мають труднощі з рефінансуванням на зовнішніх ринках...

Profile

skittishfox: Love (Default)
skittishfox

January 2019

S M T W T F S
  12345
67 89101112
13141516171819
202122 2324 2526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Feb. 17th, 2019 04:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios