Глава третя,
В якій Пух та Порось ледь не вполювали Вузла
Порось жив у шляхетному маєтку в середині берези. Береза стояла в центріі лісу, ну а Порось жив в цьому маєтку в самісінькому його центрі. Поруч з його маєтком зберіглася напівзруйнована дошка з написом «Порушників б». Коли Крістофер Робін поцікавився в Порося, що ж значить той напис, той відповів, що це було ім’я його пращура, яке було в родині вже на протязі багатьох поколінь. Крістофер Робін сказав, що не буває таких імен як Порушників буд, але Порось сказав, що бувають, бо його пращур був, і звали його Порушників Будя, скорочено від Порушникова Будислава. Порушниковим його назвали на честь дядька, а Будиславом - на честь Порушникова; і обидва імені йому були потрібні на той випадок, якщо одне загубиться.
- І в мене подвійне ім’я - сказав Крістофер Робін без задньої думки
- Бачиш, цей факт все доводить! - сказав йому Порось.
Одного гарного зимового Порось прибирав сніг перед своїм маєтком. Він підвів очі від роботи та побачив Вінні-Пуха. Пух замисленно ходив по колу та міркував про щось своє, та так сильно, що коли Порось його покликав, то навіть не помітив.
- Привіт!» - сказав Порось – Що це ти робиш?
- Полюю - відповів Пух
- Полюєш кого?
- Дещо висліжую – таємничо відповів йому Вінні-Пух
- Що за дещо? – запитав Порось та підійшов ближче
- Саме це питання я й задаю собі. Саме це: «Що за дещо?»
- І, як ти гадаєш, яку відповідь ти знайдеш на це питання?
- Для того, щоб знайти цю відповідь, треба спочатку її наздогнати – сказав Вінні-Пух. – Диви-но! - Він показав лапою на землю перед собою – Що ти там бачиш?
- Сліди – сказав Порось. – Відбитки лап
Тут Порось аж зойкнув від захвату
- Пух! Ти думаєш що це... це... це Вузл?
- Це бути може – сказав Пух – іноді може, а іноді – не може. За слідами визначити неможливо
Сказавши ці слова, Вінні продовжив вислідковування. Порось подивився на нього кілька хвилин та побіг його наздогоняти, бо Вінні-Пух раптово зупинився, нахилився та почав ретельно вивчати сліди з виразом подиву на обличчі.
- Що трапилося? – запитав Порось
- Це може здатися схожим на жарт – сказав Вінні – але, схоже, істот вже двоє. До цієї – чим би вона не була – приєдналася інша – чим би вона не була – і вони утворили загін. Давай піде мо разом, Поросе, на той випадок, якщо вони виявляться істотами лютої вдачі?
Порось почухав своє вухо та відповів, що планів до п’ятниці в нього все одно немає, і він із радістю приєднається, бо, можливо, це справді Вузл.
- Ти хотів сказати, що, можливо, це справді два Вузла – сказав Вінні-Пух
Порось відповів, що, так чи інакше, в нього немає планів до п’ятниці. Отже, вони пішли вдвох.
Неподалік ріс мотриновий бор, та здавалося, що сліди Вузлів, якщо це справді були вони, йшли навколо; тому навколо бору за ними пішли і Пух з Поросем. Порось розважав себе тим, що розповідав Пухові про народні засоби, якими пращур Порушників Будислав боровся з післявисліжувальною м’язовтомою, та історії про те, як пращур Порушників Будислав страждав наприкінці свого життя від мисливської захекачки, та різні інші нариси, пам’ятки та перекази; Пух же розмірковував, як виглядають пращури, та чи не йдуть вони за слідом двох таких пращурів, і, якщо це так, чи зможе він взяти одного з них, аби тримати вдома, і чи дозволить Крістофер Робін йому це зробити. А сліди перед ними все не закінчувалися та не закінчувалися...
Раптово Вінні-Пух зупинився та показав просто перед собою
- Дивись!
- Що? – сказав Порось вже після стрибка в повітрі. А потім, щоб показати, що він не злсякався, він підстрибнув ще двічи чи тричи, вдаючи, що він зрадів.
- Сліди! – сказав Пух – До двої істот приєдналася третя!
- Пух! – з надривом сказав Порось – Ти думаєш, че ще один Вузл?
- Ні – сказав Пух – бо її сліди відрізняються. Ми маємо справу або з двома Вузлами та одним, скажімо так, Візлом, чи двома, скажімо так, Візлами, та одним, якщо це дійсно він, Вузлом. Продовжимо наше висліджування.
Так що вони пішли далі, дещо збентежені, бо три істоти перед ними могли виявитися звірями лютої вдачі. Порось дуже жадав, щоб його П.Б. Пращур був зараз з ними, а не десь в іншому місці, а Пух думав про те, як би було добре, якби вони прамо зараз, але геть випадково, зустрілі Крістофера Робіна, та й те лише тому що Пух за ним, прямо зараз та геть випадково, скучив.
Пух знов раптово зупинився та облизав кінчик свого носа, щоб його трохи охолодити, бо той від надзвичайної збентежності нагрівся так, як ніколи в житті. Перед ними були вже чотири істоти!
- Порось, ти це бачиш? Дивись на сліди! Три, бо це саме вони, Вузли, і один, бо це саме він, Візл! Тут приєднався ще один Вузл!
Здавалося, що саме так і було. Сліди, що йшли по землі, подекуди перетинали одне одного, подекуди утворювали витоптані галявинки, але, час від часу, розпадалися на чотири окремі ланцюжки
- Здається мені – сказав Порось, який слід за Пухом теж облизав своє рильце, але жодного полегшання від цього не відчув – Здається мені, що я щойно дещо згадав! Я згадав, що я дещо забув зробити, дещо вчора, і це дещо я завтра зробити не зможу! Тому, здається, я мушу негайно повернутися і зробити це дещо!
- Ми зробимо це пообід, і я сам піду з тобою – сказав Пух
- Це щось не з тих дещо, що робляться пообіді – сказав Порось – Це дуже спеціальне ранкове дещо, яке слід робити ранком, і, за можливості, у проміжку часу між – котра там година?
- Десь дванадцята – відповів Пух, визачивши це за сонцем
- То, як я й казав, це дещо слід робити десь у проміжку між дванадцятою та п’ять на першу. Тому, вибачай, друже Пуше, але я мушу – Ой, що це?»
Пух підвів очі до неба, а тоді, як почув другий свисток, придивився до крони великого дуба, де й побачив свого приятеля.
- Це Крістофер Робін
- А, тоді все гаразв – сказав Порось – я лишу тебе з ним в повній безпеці. Бувай» - та пішов додому найшвидшою ходою, майже зриваючись на біг, та радіючи, що він знов був в поросебезпечному середовищі.
Крістофер Робін повільно зліз з дуба
- Пустунчику мій – сказав він Пухові – що ви тут таке робили? Спочатку ти сам обійшов цей бор навколо двіче, потім за тобою побіг Порось і ви обійшли його ще раз, і нарешті ти почав йти навколо вчетверте.
- Стривай – сказав Пух, та підвів свою лапу.
Він сів, та почав розмірковувати так старанно, як тільки міг. Після цього він вклав свою лапу в один із слідів... двічи почухав свій ніс та підвівся.
- Саме так – сказав Вінні-Пух – Тепер я все бачу – сказав Вінні-Пух – я був марнодумним та пустомрійним – сказав він – і тепер заслуговую на звання Найпустішого Ведмідя в Світі
- Ти – Найпестівніший Ведмідь у Світі - лагідно сказав Крістофер Робін
- Правда? – з надією перепитав Пух. Тут його обличчя раптом просвітлішало, і він сказав. – Але, у будь-якому разі, на годиннику вже майже обідня пора!
І він поспішив додому, аби її не пропустити.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
