skittishfox

Сходили ми з жінкою в п'ятницю на Барбі. І от що я хочу сказати.

Проблема "Барбі" не в тому, що він феміністичний. Проблема в тому, що він, як то кажуть, відбілює дуже нефеміністичні дії Марвел, та ще й робить це в антифеміністичний спосіб.

Посясню.

Почнемо з того, що фактично співзасновниця "Маттел" передрала першу "Барбі" фактично з секс-кукли Білд Ліллі. Так, Вікіпедія не дуже це скриває; але в той самий час в статтях Вікіпедії немає фото "тієї самої" першої Ліллі, в якої були намальовані соски на грудях та яка носила костюм "французької прибиральниці". Руф Гадлер не лише повністю перенесла всю фігурістість ляльки (яка, повторюся, не лише була розрахована на чоловіків, та ще й мала зображати жінку у віці "за 20") у дитячу іграшку, а ще й зробила з неї "модель-підлітка". Фільм, нагадаю, розпинається про те, як Барбі надихнула дівчат своїми професіями; то що, "модель-підліток" це дещо, на що слід надихати неповнолітніх дівчат-підлітків? Чи, може, в рамках поточного нарративу фемінізму ми вважаємо, що це експлуатація сексуальної привабливості дітей та майже педофілія? У будь-якому разі, вся чоловіча Каліфорнія, від Поланського та Вейнштейна до пластикових хірургів була задоволена таким "натхненням" підлітків, та ще й з комплексом щодо своєї фігури.

По-друге, Мател все одно через це кіно наполягає, що він виконував важливу роль у становленні фемінізму, коли робив з Барбі "працюючу жінку з кар'єрою". Добре, давайте перевіремо це твердження, у Вікі навіть список є:

https://en.wikipedia.org/wiki/Barbie%27s_careers

Якщо відкинути професії, які завжди мали значну частину жінок та навіть вважалися жінками дуже гламурними (балерина, модельєр, вчитель, актриса тощо), не-професії (чірлідер, бейбісіттер, олімпійська гімнастка, фігуристка, горнолижниця, вершниця, тенісистка тощо) та суто престижні професії (стюардеса, астронавт, "жінка в діловому костюмі" - блін, ну хоч би калькулятора їй дали), то виявиться, що першу роботу лялька отримала аж в 1973 році, коли стала хірургом; другу - в 1983, коли стала (барабанний дріб) касиркою Макдональдсу! Ну ахуєть натхнення!

По-третє, фільм дуже саме відбілив саму Руф Гадлер, як в прямому, так і в переносному сенсі. В житті Гадлер була відома усім стереотипна єврейка, що нагадувала маму Кайла Брословскі: крупна, з носом гачком, під старість - обличчям з грубими рисами, та ще й з видаленою груддю. Але в рамках фемінізму ми, навпаки, маємо пишатися такою жінкою саме такою, як вона є, з усіма особливостями її зовнішності, бо, зрештою, вона не обирала, якою народитися, а цінувати її треба за її досягнення, а не зовнішність. Натомість, фільм на її роль підібрав єврейку (хоч на цьому спасибі!), яка ну геть не схожа на людину, яка вона грає, і, навпаки, має набагато більш привабливу як для свого віку зовнішність, та ще й обидві груді, що для людини, що втратила груди через рак та невдалі на той час методи його лікування, мусить бути ще більш неприємно. Корочшше, антифемінізм на марші.

Другою проблемою є зображення Руф Гадлер як людини, яка бачила Барбі як ляльку, що буде "надихати" дівчат, а компанію Маттел - як дещо, де зможе осилитися її привид. В цього немає жодних підтверджень. Навпаки, першу "нормальну" роботу хірурга Барбі отримала лише в 1973, коли вплив Руф на Маттел був мінімальним через згадані в фільмі "проблеми з податками". Гадлер "пішли" з керування компанією, причому так, що сама Гадлер продала рештки акцій в 1980 році. За збігом обставин, саме в цей рік Маттел випустив на ринок першу лінію ляльок Барбі з небілим кольором шкіри, і всерйоз взявся за кар'єри Барбі лише наприкінці 80х. Тобто знову, за думкою авторів, Гадлер має заткнутися та мовчати в тряпочку як щодо того, як з нею повівся Маттел, так і, більш того, приписувати собі створення "кар'єрних Барбі" - дещо, що вона навіть не думала робити.

Коротше кажучи, задля красивого феміністично-споживацького месседжа фільм втоптав в багнюку реальну жінку та "менсплейнив" жінкам те, що вони мають бути вдячні компанії за секс-ляльку для підлітків.

В мене нещодавно був прикол.

Мої батьки розлучилися років 20 тому. Матері зараз приблизно 70, вона зі мною як біженець. Тато в США. Років 10 тому назад тато одружився вдруге, на "значно молодшій" жінці з Середньої Азії, якій зараз приблизно 55. Час від часу тато їздить до нас у гості - побачити онуків.

Так от, прикол в тому, що кожного разу, коли він приїзджає, його дружини швидко самоорганізовуються в ієрархію, де моя мама виконує роль старшої дружини, а його друга дружина - середньої дружини. На роль молодшої дружини, на яку спихується вся робота в хаті, яку не хочуть робити дві старші, вони якось самі собою призначають мою дружину, якій зараз приблизно 40. Не те, щоб я чи моя дружина були від цього в захваті - але це "три проти двох" з відомого анекдоту дійсно працює.

При цьому в мене враження, що в "двох дружин" мого тата взаємопорозуміння краще, ніж в мене з "мачухою", бо я, як бачу, підсвідомо ревную тата до неї (і вона, мені здається, теж). Не те, щоб це виливалося в якісь сцени - просто іноді ми можемо розігнатися на рівному місці. І, що цікаве, якщо тато тормозить нас десь 50/50, то мати просто завжди стає на бік мачухи! Професійна солідарність, не інакше.

А ви питаєте, як працює полігамія! Отак і працює.

Сьогодні на реддіті трапився особливо нажористий тред. Я не дуже люблю писати про всіляку хуйню, але тут накипіло.

Я думаю, що всім відома гра Magic the Gathering. В неї є як суто фізична форма - карти, так і кілька онлайнових продуктів: повністю аналогічна картам гра Magic the Gathering Online, та "тренувальна" гра з віртуальніми картами та системою донату Magic the Gathering: Arena. Система діє фактично псевдонімно: хоча теоритично кількість обліків в системі необмежена, вони прив'язані до кредитних карток, і за деяких обставин окремі аккаунти можуть заборонити.

Трохи менш відомий той факт, що навколо фізичних карток існувала система регіональних турнірів, частково прив'язана до магазинів, що ці картки розповсюджували. В таких турнірах можна було виграти призи, іноді з достатньо нетривіальною грошовою вартістю.

Звичайно ж, як і у всякій системі, де є можливість грати нечесно, там є люди, які грають нечесно. Оскільки іноді такі люди бувають досить вперті та створюють проблеми на турнірах - особливо в США, де паспортів немає, а переїхати грати в інше місце буває досить просто, то WotC створило апп для мобільних, який розповсюджував онлайнову псевдонімність на реальне життя: для реєстрації в турнірі достатньо було увійти зі своїм аккаунтом, після чого можна було навіть не називати свого імені - а бани відбувалися за цими самими аккаунтами, тобто за псевдонімами. Оскільки до таких турнірів прив'язана система рейтингів та іншого, то гравці знають псевдонім свого оппоненту. Більш того, аби заохотити спілкування, в самому аппі є кнопка "додати у друзі" свого оппоненту, після чого (звичайно, якщо запрошення прийнято) можна грати та переписуватися в онлайні - при цьому маючи достатню приватність та можливість у разі чого з'ясувати, з ким же ти маєш справу.

Так от, все було добре, поки одна гравчиха 29 років чи що не пішла грати на турнір. Пограла вона пограла, після чого отримала запрошення від одного з гравців в онлайні. Яке прийняла.

І лише після цього до неї дійшло, що вона ж не давала назви свого аккаунту, а це ж величезне Порушення Особистих Меж! Не краще, ніж спитати телефон в знайомих! Майже згвалтування, можна сказати!

Звичайно, на її бік пішли Подруги, які стали пояснювати, чому використання аппу саме так, як і було задумано розробниками - це таке саме збочення, як 40-річний гравець, що грає в онлайн з 12-річними хлопчиками. Фізичні ігри можуть бути лише повністю анонімними, а дозвіл на запрошення у друзі слід питати лише особисто!

Корочше кажучи, я вже повністю перестав розуміти цю дійсність. Здавалося б, кількість згвалтувань падає й падає, люди під власним іменем вивішують силу силезну інформації у Фейсбук та ЛінкдІн, а псевдонимізована система з модерацією є чи не найбезпечнішою з усіх способів грати на турнірі - але все одно, все треба заборонити. Бо як це чмо мало нахабність заговорити зі мною, не інакше.