![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
skittishfoxУ "Високому іскусствє" Чуковський дуже багато зусиль віддає на те, щоб обісрати переклад Отелло Анни Радлової. Заради цього він вдається до багатьох достатньо брудних прийомів, тобто стаття дуже дивна. Чому ж так вийшло?
"Високоє іскусство", хоча й публіковалося востаннє в 1970ті роки, базувалося на багатьох "полемічних статтях" 30х років; конкретно цькування Радлової майже повністю повторяє статті 1935-40 років з відповідним накалом маразму. Однак вже той факт, що Чуковський лишив текст без змін в епоку, коли так писати було моветоном, свідчить про те, що він не дуже-то змінив свою точку зору.
Отже, історія розгорталася так: Анна Радлова вийшла заміж за Сергія Радлова ще в 1914 році. На той момент, обоє, наскільки я розумію, ще були студентами, тому, скоріш за все, це був шлюб без корисних інтересів.
В 1926 Анна Радлова (це важливо!) робить дуже своєрідний вчинок: вона розводиться з Сергієм, сходиться з його другом, що живе з ними в одній квартирі, та всі отак утрьох і продовжують жити. Тобто стосунки Радлових, хоча обоє продовжують використовувати одну й ту саму фамілію, дуже непрості.
Однак десь саме в цей час Радлова робить цікавий крок: вона перекладає "Отелло" для театру вже не чоловіка. На той момент це був суто театральний переклад, тобто він існував лише як рукопис для театру. Вперше "Отелло" з'явився на сцені в 1927 році, і, хоча реакція критиків була неоднозначною, Радлов, можливо, вирішив, що "в цьому щось є", а Радлова продовжила працювати над перекладами, схоже, за проханням вже-не-чоловіка.
Ситуація сильно змінилася в 1932 році, коли верхівка СРСР разом з Луначарським вирішила, що слід як слід перекласти Шекспіра на соціалістичний лад, та перед це пробила фінансування на перепереклад усіх творів Шекспіра. Зважаючи на те, що цей переклад мав редагувати в Москві Герман Шпет, я не виключаю, що "московські" розраховували на цьому заробити гроші. При цьому Шпет був найформалісеньким формалістом, в якого, до того ж, був обмежений досвід власних літературних творів.
Але в цей час Радлов випускає вдруге вже дороблений переклад "Отелло", який, як то кажуть, вистрілив: відгуки критиків позитивні, публіка йде, і все таке. Більш того, оскільки Радлова вже зробила фактично те, що редакція лише намагалася зробити, версія Радлової починає йти по всьому СРСР, що є дуже великими грошима. Луначарський та Камєнєв, фактично - черз голову Шпета, приймають рішення публікувати Отелло більш чи менш як є, та напівзамовляють ще кілька перекладів.
При всьому цьому в переписці починається суто радянський абсурд: формаліст Шпет починає критикувати Радлову суто з формалістських позицій та звинувачує її в тому, що вона занадто спрощує мову, в неї забагато занадто грубих слів, та її герої розмовляють занадто короткими фразами. Радлова через голову Шпета відповідає напряму Камєнєву, що Шпет замість редагувати намагається її суто втопити, і що вона - прибічник художнього перекладу, і взагалі, вона намагалася перекласти так, щоб кількість рядків збігалася з оригіналом.
В 1934 Радлов "дозволяє собі" ше більше: він привозить свій театр до Москви, який при цьому конкурує з театром Мейерхольда, який в 1933 теж почав ставити Отелло в перекладі Радлової! Ту саму п'єсу, заради "класичного перекладу" якої Мейерхольд і вирішив займатися театром! І в тому ж 1934 році Мейергольд вирішує знову випустити "підредагований" класичний переклад Вейнберга, бо в нас є насправді інші, кращі перекледачі, яких я не назву!
Це все дуже цікаво, але в 1935 році зарештовують і Камєнєва, і Шпета. Судячи з листів Чуковського, складається враження, що він вважав, що Радлова накатала на Шпета донос, після чого Чуковський починає громити Радлову вже як представника формалізма, до того ж, використовуючі ті самі аргументи, що й Шпет: занадто груба мова, обрізані фрази, усе оце. А все чому? Тому що фона намагалася відтворити кількість рядків!
Цією в нормальному суспільстві безглуздою діяльністю Чуковський займається, не відступаючи, з 1935 по 1940 роки. Повторює він і фактичні звинувачення Радлова у непотизмі, дуже прозоро натякаючи, що вони з дружиною "вигадали" новий переклад аби лише заробити грошей - це при тому, що на момент власне виходу перекладу Радлови не були ані подружжям, та й стояли в таких дивовижних стосунках, де більшість людей скоріше будуть слідкувати, щоб їх не отруїли, ніж пилити гроші. Паралельно з цим перепереперекладом Отелло під Москвою займається Пастернак, схоже, з розрахунку на те, що його вдастся десь опублікувади.
Закінчення історії - теж суто радянське: другий чоловік Радлової кінчає життя самогубством в 1938 році, постійно очікуючи арешту; Радлових евакуюють з Ленінграду лише в 1942 році, після чого забувають евакуювати з П'ятигорську в 1943; німці зрештою вивозять весь театр в Німеччину, де їх в 1945 звільняють американці; до середини 1945 вони працюють у Франції при радянському посольстві, звідки їх ніби за нагородами виманюють в СРСР - і дають по 10 років як зрадникам.
Радлова помре в концтаборі, Радлов вийде в 1953 за амністією, а весь цей срач Чуковський перенесе в свою "класичну" книгу про ляпи перекладів фактично без змін, навіть не розуміючи маразму ситуації та, схоже, не вважаючи, що він зробив щось не те. Перекледачі ж лишаться з "катехізом", де прописані абсолютно дурні приклади, які з'явилися фактично за збігом обставин, а книга увійде до класики совкодрочерів "А вот раньше билі пєрєводи!"
"Високоє іскусство", хоча й публіковалося востаннє в 1970ті роки, базувалося на багатьох "полемічних статтях" 30х років; конкретно цькування Радлової майже повністю повторяє статті 1935-40 років з відповідним накалом маразму. Однак вже той факт, що Чуковський лишив текст без змін в епоку, коли так писати було моветоном, свідчить про те, що він не дуже-то змінив свою точку зору.
Отже, історія розгорталася так: Анна Радлова вийшла заміж за Сергія Радлова ще в 1914 році. На той момент, обоє, наскільки я розумію, ще були студентами, тому, скоріш за все, це був шлюб без корисних інтересів.
В 1926 Анна Радлова (це важливо!) робить дуже своєрідний вчинок: вона розводиться з Сергієм, сходиться з його другом, що живе з ними в одній квартирі, та всі отак утрьох і продовжують жити. Тобто стосунки Радлових, хоча обоє продовжують використовувати одну й ту саму фамілію, дуже непрості.
Однак десь саме в цей час Радлова робить цікавий крок: вона перекладає "Отелло" для театру вже не чоловіка. На той момент це був суто театральний переклад, тобто він існував лише як рукопис для театру. Вперше "Отелло" з'явився на сцені в 1927 році, і, хоча реакція критиків була неоднозначною, Радлов, можливо, вирішив, що "в цьому щось є", а Радлова продовжила працювати над перекладами, схоже, за проханням вже-не-чоловіка.
Ситуація сильно змінилася в 1932 році, коли верхівка СРСР разом з Луначарським вирішила, що слід як слід перекласти Шекспіра на соціалістичний лад, та перед це пробила фінансування на перепереклад усіх творів Шекспіра. Зважаючи на те, що цей переклад мав редагувати в Москві Герман Шпет, я не виключаю, що "московські" розраховували на цьому заробити гроші. При цьому Шпет був найформалісеньким формалістом, в якого, до того ж, був обмежений досвід власних літературних творів.
Але в цей час Радлов випускає вдруге вже дороблений переклад "Отелло", який, як то кажуть, вистрілив: відгуки критиків позитивні, публіка йде, і все таке. Більш того, оскільки Радлова вже зробила фактично те, що редакція лише намагалася зробити, версія Радлової починає йти по всьому СРСР, що є дуже великими грошима. Луначарський та Камєнєв, фактично - черз голову Шпета, приймають рішення публікувати Отелло більш чи менш як є, та напівзамовляють ще кілька перекладів.
При всьому цьому в переписці починається суто радянський абсурд: формаліст Шпет починає критикувати Радлову суто з формалістських позицій та звинувачує її в тому, що вона занадто спрощує мову, в неї забагато занадто грубих слів, та її герої розмовляють занадто короткими фразами. Радлова через голову Шпета відповідає напряму Камєнєву, що Шпет замість редагувати намагається її суто втопити, і що вона - прибічник художнього перекладу, і взагалі, вона намагалася перекласти так, щоб кількість рядків збігалася з оригіналом.
В 1934 Радлов "дозволяє собі" ше більше: він привозить свій театр до Москви, який при цьому конкурує з театром Мейерхольда, який в 1933 теж почав ставити Отелло в перекладі Радлової! Ту саму п'єсу, заради "класичного перекладу" якої Мейерхольд і вирішив займатися театром! І в тому ж 1934 році Мейергольд вирішує знову випустити "підредагований" класичний переклад Вейнберга, бо в нас є насправді інші, кращі перекледачі, яких я не назву!
Це все дуже цікаво, але в 1935 році зарештовують і Камєнєва, і Шпета. Судячи з листів Чуковського, складається враження, що він вважав, що Радлова накатала на Шпета донос, після чого Чуковський починає громити Радлову вже як представника формалізма, до того ж, використовуючі ті самі аргументи, що й Шпет: занадто груба мова, обрізані фрази, усе оце. А все чому? Тому що фона намагалася відтворити кількість рядків!
Цією в нормальному суспільстві безглуздою діяльністю Чуковський займається, не відступаючи, з 1935 по 1940 роки. Повторює він і фактичні звинувачення Радлова у непотизмі, дуже прозоро натякаючи, що вони з дружиною "вигадали" новий переклад аби лише заробити грошей - це при тому, що на момент власне виходу перекладу Радлови не були ані подружжям, та й стояли в таких дивовижних стосунках, де більшість людей скоріше будуть слідкувати, щоб їх не отруїли, ніж пилити гроші. Паралельно з цим перепереперекладом Отелло під Москвою займається Пастернак, схоже, з розрахунку на те, що його вдастся десь опублікувади.
Закінчення історії - теж суто радянське: другий чоловік Радлової кінчає життя самогубством в 1938 році, постійно очікуючи арешту; Радлових евакуюють з Ленінграду лише в 1942 році, після чого забувають евакуювати з П'ятигорську в 1943; німці зрештою вивозять весь театр в Німеччину, де їх в 1945 звільняють американці; до середини 1945 вони працюють у Франції при радянському посольстві, звідки їх ніби за нагородами виманюють в СРСР - і дають по 10 років як зрадникам.
Радлова помре в концтаборі, Радлов вийде в 1953 за амністією, а весь цей срач Чуковський перенесе в свою "класичну" книгу про ляпи перекладів фактично без змін, навіть не розуміючи маразму ситуації та, схоже, не вважаючи, що він зробив щось не те. Перекледачі ж лишаться з "катехізом", де прописані абсолютно дурні приклади, які з'явилися фактично за збігом обставин, а книга увійде до класики совкодрочерів "А вот раньше билі пєрєводи!"
no subject
Date: 2021-12-13 08:33 pm (UTC)no subject
Date: 2021-12-13 09:11 pm (UTC)З іншого боку, в ньому дійсно більше урізаних фраз порівняно з Пастернаком, але в мене таке враження, що артисти часто люблять саме такі фрази, бо вони дають їм більше простору для роботи. Тут проблема критики Чуковського в тому, що він намагається видати, що якщо Отелло, наприклад, каже, що його "полюбила" без уточнення, то глядач не зрозуміє, що це зробила Дездемона - незважаючи на те, що це десь двадцятий рядок в монолозі Отелло про те, як вони з Дездемоною покохали одне одного, у відповідь на питання дожа про те, як вони покохали одне одного. Тобто щось там незрозумілим може бути лише людині, яка прокинулася на середині речення.
Моєю загальною думкою скоріше є те, що усі оці "правила" були вигадані радянськими перекладачами, аби підорасити одне одного, бо за відсутності ринкової економіки з єдиним замовником це було єдиним "способом аргументації", чий переклад кращий, кого варто публіковати, та таке інше.
no subject
Date: 2021-12-13 09:16 pm (UTC)no subject
Date: 2021-12-13 09:56 pm (UTC)Д е з д е м о н а
(на бік)
Мені так сумно! Марно намагаюсь
Розмовами розважити себе.
(до Яго)
То як же ви похвалите мене?
Я г о
Все думаю, та вигадка моя
Прилипла, як пташиний клей до мозку.
Її ніяк не можу відірвати.
Та ось моїх тяжких пологів плід:
Ведуть краса і розум під вінець;
Краса – товар, а розум – продавець.
Д е з д е м о н а
Оце так похвала! А що тоді
Сказати про розумну, та негарну?
Я г о
Негарна, та розумна і проворна,
Принаду зробить з того, чим потворна.
Д е з д е м о н а
Ще гірше.
Е м і л і я
А якщо дурна – красуня?
Я г о
Дурну красуню в приклад наведи ти,
Щоб не зуміла навіть народити!
Д е з д е м о н а.
Все це – старі жарти, щоб смішити дурнів у шинках. Можу собі уявити, яку похвалу ви знайдете для дурної і негарної!
Я г о
Дурна й негарна в пристрасті пориву
Не гірша за розумну і красиву.
Д е з д е м о н а. Темне невігластво! Найгіршу ти хвалиш найбільше. Як же ти похвалиш жінку, що дійсно гідна похвали, таку, чиї якості визнала б навіть ворожість?
Я г о
Якщо прекрасна жінка безумовно
І не горласта, хоч і красномовна,
До того ж має гроші немаленькі,
Не витрачає їх на витребеньки,
Не втратить глузду в радості і в горі,
Бо почуття тримає у покорі,
З гарячим, та цілком тверезим серцем,
Лосося щоб не сплутать з оселедцем,
Розумна, щира, лагідна, привітна,
Воістину така красуня гідна,
Якщо на світі є подібне диво…
Д е з д е м о н а
Чого саме?
Я г о
Плодити дурнів і варити пиво.
no subject
Date: 2021-12-13 11:29 pm (UTC)no subject
Date: 2021-12-13 11:39 pm (UTC)А кто перекладач і якого року переклад?
no subject
Date: 2021-12-13 10:15 pm (UTC)