Курт Воннегут та історична справедливість
Jun. 12th, 2021 08:45 pmИгнац Филипп Земмельвейс[21] родился в Будапеште в 1818 году. Он жил вместе с моими и вашими дедами и прадедами, и может показаться, что это было давным-давно. Но на самом деле он жил, можно сказать, вчера.
По специальности он был акушером, что уже само по себе делает его героем современности. Всю свою жизнь он посвятил здоровью новорожденных и их матерей. Нам нужно больше таких героев. С ускорением темпов индустриализации и милитаризации все меньше и меньше внимания уделяется здоровью детей, матерей, стариков и других категорий граждан, которые нуждаются сегодня в физической или экономической поддержке.
Я уже сказал вам, что все это не столь уж и залежавшаяся информация. Так, например, идее о том, что болезни вызываются микроорганизмами, всего сто сорок лет. Для сравнения: моему дому в Сагапонаке, что на Лонг-Айленд, почти в два раза больше. Не имею ни малейшего понятия, как тем, кто его строил, несмотря ни на что все же удалось прожить достаточно долго, чтобы закончить строительство. Теория микроорганизмов по-настоящему молода. Когда мой отец был мальчишкой, Луи Пастер все еще был жив, а его научные выкладки по-прежнему вызывали полемику. В те времена тоже было немало высокопоставленных и влиятельных гадателей, которые приходили в неистовство, когда люди прислушивались к его, а не к их мнению.
Итак, Игнац Земмельвейс тоже верил, что именно микроорганизмы являются причиной многих заболеваний. И он пришел в ужас, придя на работу в родильный дом в Вене, в Австрии, где, по статистике, одна мать из десяти умирала во время или сразу после родов.
Все эти женщины были бедны — богатые могли позволить себе родить ребенка дома. Ознакомившись с повседневной работой роддома, Земмельвейс сделал вывод, что доктора заражают своих пациенток. Он заметил, что многие врачи сразу после препарирования трупов в морге частенько отправлялись на обследование матерей в родильном отделении. Тогда в качестве эксперимента он предложил врачам мыть руки перед тем, как прикасаться к роженицам.
Только представьте себе что-либо более оскорбительное! Да как он только осмелился выдвинуть такое предложение в отношении тех, кто стоял выше его по социальной лестнице? Он был никем, и прекрасно осознавал это. Этот венгр не имел ни друзей, ни покровителей среди австрийской родовой знати. Но количество смертей было огромным, и Земмельвейс, у которого было не больше понимания, чем у нас с вами, относительно того, как взаимодействовать с другими живыми существами в этом мире, продолжал просить своих коллег мыть руки перед обследованиями.
Наконец они согласились на эксперимент — исключительно с целью сделать его объектом насмешек и всеобщего презрения. С какой, должно быть, издевкой они мылили и оттирали свои руки и вычищали грязь из-под ногтей!
И смертность снизилась. Только представьте себе! Роженицы перестали умирать. Он спас жизнь всем этим женщинам!
А в перспективе, надо отметить, он спас миллионы жизней. Не исключено, что среди них — моя или ваша. И какой же благодарности дождался Земмельвейс от венской медицинской элиты, которая вся сплошь состояла из «светил» (то есть гадателей)? Он был выдворен из родильного дома и вообще из Австрии, народу которой он так искренне служил. Он закончил свою карьеру в провинциальном госпитале в Венгрии. Там он окончательно разочаровался в человечестве — то есть в нас и нашем «информационном веке» — и в себе самом.
И вот однажды в прозекторской он взял лезвие скальпеля, которым только что препарировал труп, и умышленно воткнул его себе в кисть. Вскоре после этого он скончался, как и предполагал, в результате заражения крови.
Гадатели обладали всей полнотой власти. И они, как всегда, победили. Микроорганизмы, ну надо же! «Светила» обнажили одну из подлинных черт своей натуры, которая во всей своей красе предстала перед нами сегодня. Они не очень-то заинтересованы в спасении жизней. Единственное, что для них действительно имеет значение, так это то, чтобы их словам внимали, какими бы невежественными ни были их догадки, которым нет конца и края. Если и есть на свете то, что они по-настоящему ненавидят, так это сведущие люди.
Ітак, проблема в тому, що майже все в вищеприведеному тексті - художній свист.
Почнемо спочатку. Ідеї про те, що хвороби викликають мікроорганізми - дуже не нова. Можна навіть сказати, що вона почала обговорюватися відразу як Лівенгук власне відкрив мікроорганізми, а про те, що хвороби передавалися від людині людині, людство знало ще в давнину - чому, власне, і влаштовувало ті самі лепрозорії. Більш того: на початку 19го століття вже було доведено, що гангрена заразна.
Проблема початку 19го століття полягала власне в тому, що науковий прогрес вже потребував більш серйозних доказів того, які мікроорганізми викликають які хвороби. Стан же науки того часу скоріше спрощував спростування теорії мікроорганізмів, ніж полегшував його. Наприклад, вчені того часу, звичайно ж, не могли побачити під мікроскопом віспу. Інша хвороба - малярія - дуже погано підходила під інфекційну модель, та виділити його збудника було важко. Стафілакок присутній як в здорових, так і в хворих особах. Цинга взагалі не є інфекційною хворобою. Холера та туберкульоз теж були дуже складними. Окремі приклади заразних хвороб було дуже просто спростувати контрприкладами, а наука 19го сторіччя бажала більшого.
Саме в такий час Земмельвейс зайняв посаду "асистента професора" в Першій Клініці AKH Vienna, що був учбовим госпіталем Університету Відня. Це була дуже висока посада - фактично, в клініці він був другою людиною після свого босса, і зайняв він цю посаду за підтримки декана медичного факультету. На той час в клініці дійсно була дуже висока смертність від пологової лихоманки. Навіть більше - вона була набагато вища, ніж 20 років тому, і вища, ніж в багатьох інших місцях, включаючи Другу Клініку AKH Vienna, що вже 10 років непокоїло керівництво госпіталя.
Справа в тім, що, на відміну від того, як Воннегут зображує лікарів того часу, вони не були дурніші, ніж лікарі зараз. Комісія з виявлення причин смертності було створено в 1836 році, і ніяких ідей в неї щодо того, чому ж смертність в двох клініках така різна, не було: знаходилися вони в одному місці, лікарі там вели себе однаково, практики теж були однакові, навіть більше - прийом до клінік проходив через день, тобто розподіл паціентів був теж однаковий. Диво якесь, та й годі.
Чекайте - можете запитати ви - то що, лікарі в обох випадках не мили руки, але жінки хворіли лише в Першій Клініці? Як так?
Справа в тім, що, насправді ж, в обох клініках лікарі, звичайно ж, мили руки. Особливо після трупарні. З милом. Добре. Як кожна нормальна людина миє руки після дохлої кішки. Вони ж, нагадую, були ані ідіотами, ані псіхопатами.
Але повернемось до пологової лихоманки. Справа в тім, що за даними на 1840ві роки та раніше, пологова лихоманка вважалася повністю окремою хворобою з власною симптоматикою. Вже висловлювалися припущення про те, що вона може бути заразною (були відомі спалахи в пологових будинках), але конкретних доказів того, як саме розповсюджується ця лихоманка, не було. Оскільки йшов сепсіс крові, то при розтині були уражені чисельні органи, і зрозуміти, звідки що починається, було досить важко.
Так от, Земмельвейсу "пощастило". Один його друг поранився при розтині трупа, отримав ураження крові та помер. Після цього Земмельвейс провів розтин трупа свого друга та побачив, що стан тіла надзвичайно нагадує стан тіла жінок після пологової лихоманки та здогодався: це має бути одна і та сама хвороба! Оскільки у випадку його друга вона відбулася після розтину трупа, то в пологовому будинку треба шукати саме ці трупи!
І він їх знайшов. Справа в тім, що студенти, які вчилися в Першій Клініці, перед практикою часто займалися розтинами трупів. В Другій Клініці вчилися акушерки, яких розтинати трупи не вчили. Відмінність було видно неозброєним оком!
Як ми вже бачили, нормальні люди того часу поступали так саме, як нормальні люди зараз - мили руки з милом. Однак Земмельвейс не був нормальною людиною. Він завівся через ці трупи та примусив усіх - і лікарів, і студентів, і медсестер - по 15 хвилин мити руки не з милом, а з хлорним вапном, яким часто дизенфікували радянські загальні заходи. Це було набагато крутіше, ніж просто мити руки з милом, з чого блазнював Воннегут - від такого миття легко отримати екзему.
Однак, як ми бачимо, Земмельвейс впорався. По-перше, як ми розуміємо, Перший Асистент Професора Першої Клініки стояв набагато вище за соціальним статусом, ніж переважна більшість людей, які мали мити руки з хлоркою. По-друге, якщо й цього було недостатньо, то за Земмельвейсом стояв сам декан медичного факультету, якого також дуже непокоїла смертність в Першій Клініці, і теорія Земельвейса вдавалася йому схожою на правду. Тому навіть ті студенти, в кого була зухвалість, могли засунути її собі до сраки - керівництво ідею повністю підтримувало.
І миття рук з хлоркою дало результати! Смертність від пологової лихоманки знизилася в рази. На цьому нормальна людина і заспокоїлася б. Але Земмельвейс не був нормальною людиною: він побачив, що два спалахи, які були після миття рук перед приходом до "чистої зони", скоріш за все, почалися через паціенток з запаленнями. Тому він наказав мити руки з хлоркою ще й між паціентками.
В 1848 році результати дослідження були представлені публіці. В тому ж році їх підтвердили в іншому пологовому будинку в Австрії, де смертність відразу впала в рази - а головний доктор закінчив життя самогубством, звинувачуючи себе в смертях жінок. Результати Земмельвейса були опубліковані в Академії Наук Франції, і їх, принаймі, достатньо широко обговорювали. Фактично, це була перемога.
Проблема полягала в тому, що Земмельвейс, як я вже казав, не був нормальною людиною! Він не вірив в мікробів, а відносив хворобу на рахунок трупних часток! Навіть більше - він почав вважати, що всі хвороби розповсюджуються таким чином! Та цькувати тих, хто був з ним не згодним, з керівництвом включно! Як не дивно, це не додало йому прихильників, тому контракт на дуже престижну позицію йому не продовжили. Цього Земмельвейс не витримав, хлопнув дверима та поїхав до рідного Будапешту. Там він відкрив приватну практику та зайняв позицію начальника відділення пологовово будинку (сама позиція не сплачувалася), де відтворив свої результати з Відня. За п'ять років, у 1855, він отримав професорську позицію у Будапешті, до того ж, за допомогою своїх колег з Відня - тобто, як ми бачимо, кар'єра в нього склалася дуже навіть вдало. При тому, що Земмельвейса, як етнічного австрійця, угорці хотіли прокатити з професорською позицією - але на них натиснули.
Не має нічого спільного з правдою і смерть Земмельвейса - він, як я вже казав, був не дуже нормальною людиною, тому в 1865 році його власна жінка віддала його в псіхушку, де він помер за два тижні з чисельними переломами. Дуже можливо, що його побили санітари, але там справа темна.
А що ж з практиками Земмельвейса? Чи то про них забули? Ні, не забули; однак мити руки по 15 хвилин з хлоркою - не так просто, як малює Воннегут, тому певні лікарні навіть не помітили змін після запровадження такої практики (можливо, тому, що там не було такої підтримки керівництва). Крім того, в значній частині лікарень пологова лихоманка не була такою проблемою, якою вона була у Відні. Навіть більше - майже відразу ці статті підхопили прихильники мікробної теорії, а в 1867 році, приблизно за 20 років після публікації вони увійшли до основних німецьких підручників гінекології як ті операції, що рятують життя. Враховуючи те, що сам Земмельвейс опублікував свою монографію в 1860 році (так, він затянув публікацію), та враховуючи те, що решта теорії була дуже екзотичною, таку затримку можна зрозуміти.
Після відставки Земмельвейсу його супротивники в Першій Клініці висунули іншу теорію: пологову лихоманку викликають мікроби, що розповсюджуються через повітря. Однак детальне дослідження цієї теорії фактично виправило теорію Земмельвейса: так, лихоманка розповсюджується через руки - але її викликають мікроби. Коло замкнулося.
По специальности он был акушером, что уже само по себе делает его героем современности. Всю свою жизнь он посвятил здоровью новорожденных и их матерей. Нам нужно больше таких героев. С ускорением темпов индустриализации и милитаризации все меньше и меньше внимания уделяется здоровью детей, матерей, стариков и других категорий граждан, которые нуждаются сегодня в физической или экономической поддержке.
Я уже сказал вам, что все это не столь уж и залежавшаяся информация. Так, например, идее о том, что болезни вызываются микроорганизмами, всего сто сорок лет. Для сравнения: моему дому в Сагапонаке, что на Лонг-Айленд, почти в два раза больше. Не имею ни малейшего понятия, как тем, кто его строил, несмотря ни на что все же удалось прожить достаточно долго, чтобы закончить строительство. Теория микроорганизмов по-настоящему молода. Когда мой отец был мальчишкой, Луи Пастер все еще был жив, а его научные выкладки по-прежнему вызывали полемику. В те времена тоже было немало высокопоставленных и влиятельных гадателей, которые приходили в неистовство, когда люди прислушивались к его, а не к их мнению.
Итак, Игнац Земмельвейс тоже верил, что именно микроорганизмы являются причиной многих заболеваний. И он пришел в ужас, придя на работу в родильный дом в Вене, в Австрии, где, по статистике, одна мать из десяти умирала во время или сразу после родов.
Все эти женщины были бедны — богатые могли позволить себе родить ребенка дома. Ознакомившись с повседневной работой роддома, Земмельвейс сделал вывод, что доктора заражают своих пациенток. Он заметил, что многие врачи сразу после препарирования трупов в морге частенько отправлялись на обследование матерей в родильном отделении. Тогда в качестве эксперимента он предложил врачам мыть руки перед тем, как прикасаться к роженицам.
Только представьте себе что-либо более оскорбительное! Да как он только осмелился выдвинуть такое предложение в отношении тех, кто стоял выше его по социальной лестнице? Он был никем, и прекрасно осознавал это. Этот венгр не имел ни друзей, ни покровителей среди австрийской родовой знати. Но количество смертей было огромным, и Земмельвейс, у которого было не больше понимания, чем у нас с вами, относительно того, как взаимодействовать с другими живыми существами в этом мире, продолжал просить своих коллег мыть руки перед обследованиями.
Наконец они согласились на эксперимент — исключительно с целью сделать его объектом насмешек и всеобщего презрения. С какой, должно быть, издевкой они мылили и оттирали свои руки и вычищали грязь из-под ногтей!
И смертность снизилась. Только представьте себе! Роженицы перестали умирать. Он спас жизнь всем этим женщинам!
А в перспективе, надо отметить, он спас миллионы жизней. Не исключено, что среди них — моя или ваша. И какой же благодарности дождался Земмельвейс от венской медицинской элиты, которая вся сплошь состояла из «светил» (то есть гадателей)? Он был выдворен из родильного дома и вообще из Австрии, народу которой он так искренне служил. Он закончил свою карьеру в провинциальном госпитале в Венгрии. Там он окончательно разочаровался в человечестве — то есть в нас и нашем «информационном веке» — и в себе самом.
И вот однажды в прозекторской он взял лезвие скальпеля, которым только что препарировал труп, и умышленно воткнул его себе в кисть. Вскоре после этого он скончался, как и предполагал, в результате заражения крови.
Гадатели обладали всей полнотой власти. И они, как всегда, победили. Микроорганизмы, ну надо же! «Светила» обнажили одну из подлинных черт своей натуры, которая во всей своей красе предстала перед нами сегодня. Они не очень-то заинтересованы в спасении жизней. Единственное, что для них действительно имеет значение, так это то, чтобы их словам внимали, какими бы невежественными ни были их догадки, которым нет конца и края. Если и есть на свете то, что они по-настоящему ненавидят, так это сведущие люди.
Ітак, проблема в тому, що майже все в вищеприведеному тексті - художній свист.
Почнемо спочатку. Ідеї про те, що хвороби викликають мікроорганізми - дуже не нова. Можна навіть сказати, що вона почала обговорюватися відразу як Лівенгук власне відкрив мікроорганізми, а про те, що хвороби передавалися від людині людині, людство знало ще в давнину - чому, власне, і влаштовувало ті самі лепрозорії. Більш того: на початку 19го століття вже було доведено, що гангрена заразна.
Проблема початку 19го століття полягала власне в тому, що науковий прогрес вже потребував більш серйозних доказів того, які мікроорганізми викликають які хвороби. Стан же науки того часу скоріше спрощував спростування теорії мікроорганізмів, ніж полегшував його. Наприклад, вчені того часу, звичайно ж, не могли побачити під мікроскопом віспу. Інша хвороба - малярія - дуже погано підходила під інфекційну модель, та виділити його збудника було важко. Стафілакок присутній як в здорових, так і в хворих особах. Цинга взагалі не є інфекційною хворобою. Холера та туберкульоз теж були дуже складними. Окремі приклади заразних хвороб було дуже просто спростувати контрприкладами, а наука 19го сторіччя бажала більшого.
Саме в такий час Земмельвейс зайняв посаду "асистента професора" в Першій Клініці AKH Vienna, що був учбовим госпіталем Університету Відня. Це була дуже висока посада - фактично, в клініці він був другою людиною після свого босса, і зайняв він цю посаду за підтримки декана медичного факультету. На той час в клініці дійсно була дуже висока смертність від пологової лихоманки. Навіть більше - вона була набагато вища, ніж 20 років тому, і вища, ніж в багатьох інших місцях, включаючи Другу Клініку AKH Vienna, що вже 10 років непокоїло керівництво госпіталя.
Справа в тім, що, на відміну від того, як Воннегут зображує лікарів того часу, вони не були дурніші, ніж лікарі зараз. Комісія з виявлення причин смертності було створено в 1836 році, і ніяких ідей в неї щодо того, чому ж смертність в двох клініках така різна, не було: знаходилися вони в одному місці, лікарі там вели себе однаково, практики теж були однакові, навіть більше - прийом до клінік проходив через день, тобто розподіл паціентів був теж однаковий. Диво якесь, та й годі.
Чекайте - можете запитати ви - то що, лікарі в обох випадках не мили руки, але жінки хворіли лише в Першій Клініці? Як так?
Справа в тім, що, насправді ж, в обох клініках лікарі, звичайно ж, мили руки. Особливо після трупарні. З милом. Добре. Як кожна нормальна людина миє руки після дохлої кішки. Вони ж, нагадую, були ані ідіотами, ані псіхопатами.
Але повернемось до пологової лихоманки. Справа в тім, що за даними на 1840ві роки та раніше, пологова лихоманка вважалася повністю окремою хворобою з власною симптоматикою. Вже висловлювалися припущення про те, що вона може бути заразною (були відомі спалахи в пологових будинках), але конкретних доказів того, як саме розповсюджується ця лихоманка, не було. Оскільки йшов сепсіс крові, то при розтині були уражені чисельні органи, і зрозуміти, звідки що починається, було досить важко.
Так от, Земмельвейсу "пощастило". Один його друг поранився при розтині трупа, отримав ураження крові та помер. Після цього Земмельвейс провів розтин трупа свого друга та побачив, що стан тіла надзвичайно нагадує стан тіла жінок після пологової лихоманки та здогодався: це має бути одна і та сама хвороба! Оскільки у випадку його друга вона відбулася після розтину трупа, то в пологовому будинку треба шукати саме ці трупи!
І він їх знайшов. Справа в тім, що студенти, які вчилися в Першій Клініці, перед практикою часто займалися розтинами трупів. В Другій Клініці вчилися акушерки, яких розтинати трупи не вчили. Відмінність було видно неозброєним оком!
Як ми вже бачили, нормальні люди того часу поступали так саме, як нормальні люди зараз - мили руки з милом. Однак Земмельвейс не був нормальною людиною. Він завівся через ці трупи та примусив усіх - і лікарів, і студентів, і медсестер - по 15 хвилин мити руки не з милом, а з хлорним вапном, яким часто дизенфікували радянські загальні заходи. Це було набагато крутіше, ніж просто мити руки з милом, з чого блазнював Воннегут - від такого миття легко отримати екзему.
Однак, як ми бачимо, Земмельвейс впорався. По-перше, як ми розуміємо, Перший Асистент Професора Першої Клініки стояв набагато вище за соціальним статусом, ніж переважна більшість людей, які мали мити руки з хлоркою. По-друге, якщо й цього було недостатньо, то за Земмельвейсом стояв сам декан медичного факультету, якого також дуже непокоїла смертність в Першій Клініці, і теорія Земельвейса вдавалася йому схожою на правду. Тому навіть ті студенти, в кого була зухвалість, могли засунути її собі до сраки - керівництво ідею повністю підтримувало.
І миття рук з хлоркою дало результати! Смертність від пологової лихоманки знизилася в рази. На цьому нормальна людина і заспокоїлася б. Але Земмельвейс не був нормальною людиною: він побачив, що два спалахи, які були після миття рук перед приходом до "чистої зони", скоріш за все, почалися через паціенток з запаленнями. Тому він наказав мити руки з хлоркою ще й між паціентками.
В 1848 році результати дослідження були представлені публіці. В тому ж році їх підтвердили в іншому пологовому будинку в Австрії, де смертність відразу впала в рази - а головний доктор закінчив життя самогубством, звинувачуючи себе в смертях жінок. Результати Земмельвейса були опубліковані в Академії Наук Франції, і їх, принаймі, достатньо широко обговорювали. Фактично, це була перемога.
Проблема полягала в тому, що Земмельвейс, як я вже казав, не був нормальною людиною! Він не вірив в мікробів, а відносив хворобу на рахунок трупних часток! Навіть більше - він почав вважати, що всі хвороби розповсюджуються таким чином! Та цькувати тих, хто був з ним не згодним, з керівництвом включно! Як не дивно, це не додало йому прихильників, тому контракт на дуже престижну позицію йому не продовжили. Цього Земмельвейс не витримав, хлопнув дверима та поїхав до рідного Будапешту. Там він відкрив приватну практику та зайняв позицію начальника відділення пологовово будинку (сама позиція не сплачувалася), де відтворив свої результати з Відня. За п'ять років, у 1855, він отримав професорську позицію у Будапешті, до того ж, за допомогою своїх колег з Відня - тобто, як ми бачимо, кар'єра в нього склалася дуже навіть вдало. При тому, що Земмельвейса, як етнічного австрійця, угорці хотіли прокатити з професорською позицією - але на них натиснули.
Не має нічого спільного з правдою і смерть Земмельвейса - він, як я вже казав, був не дуже нормальною людиною, тому в 1865 році його власна жінка віддала його в псіхушку, де він помер за два тижні з чисельними переломами. Дуже можливо, що його побили санітари, але там справа темна.
А що ж з практиками Земмельвейса? Чи то про них забули? Ні, не забули; однак мити руки по 15 хвилин з хлоркою - не так просто, як малює Воннегут, тому певні лікарні навіть не помітили змін після запровадження такої практики (можливо, тому, що там не було такої підтримки керівництва). Крім того, в значній частині лікарень пологова лихоманка не була такою проблемою, якою вона була у Відні. Навіть більше - майже відразу ці статті підхопили прихильники мікробної теорії, а в 1867 році, приблизно за 20 років після публікації вони увійшли до основних німецьких підручників гінекології як ті операції, що рятують життя. Враховуючи те, що сам Земмельвейс опублікував свою монографію в 1860 році (так, він затянув публікацію), та враховуючи те, що решта теорії була дуже екзотичною, таку затримку можна зрозуміти.
Після відставки Земмельвейсу його супротивники в Першій Клініці висунули іншу теорію: пологову лихоманку викликають мікроби, що розповсюджуються через повітря. Однак детальне дослідження цієї теорії фактично виправило теорію Земмельвейса: так, лихоманка розповсюджується через руки - але її викликають мікроби. Коло замкнулося.
no subject
Date: 2021-06-13 02:42 am (UTC)От же ж блин.
no subject
Date: 2021-06-13 02:53 am (UTC)"Земмельвейс уже давно обращал внимание, что после работы в анатомическом отделении от рук врачей и студентов шёл трупный запах, который оставался даже после мытья с мылом. В клинике Клейна каждую роженицу несколько раз осматривал врач и до 10 студентов, многие из которых могли до того работать в морге[8][58]. Чтобы подтвердить свою гипотезу, в конце мая 1847 года Земмельвейс обязал персонал больницы перед манипуляциями с беременными и роженицами тщательно мыть руки в растворе хлорной извести, в том числе вычищать щёткой зоны под ногтями. Назначенная им процедура должна была занимать не менее 15 минут[52][59]. Такой же обработке подвергали все инструменты. Кроме того, над кроватью каждой роженицы вешали табличку с именами врачей и студентов, которые с ней работали — так сразу обнаруживались ответственные за смерть пациентки. Обследовать рожениц разрешалось только сутки спустя после работы в анатомическом отделении[60]. Благодаря этим мерам смертность среди рожениц упала с 18,27 % до 1,27 %. Тем не менее не все сотрудники приветствовали новшества — многие жаловались, что подобное мытьё рук занимает много времени, хлор раздражает и травмирует кожу рук[61][62]" и так далее.
no subject
Date: 2021-06-13 02:23 pm (UTC)no subject
Date: 2021-06-13 03:19 am (UTC)no subject
Date: 2021-06-14 07:26 am (UTC)https://stas.dreamwidth.org/1041935.html