Журналісти зі сходу на Заході
Apr. 8th, 2017 01:08 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
skittishfoxНещодавно я натрапив на достатньо цікаву статтю в The Atlantic, яка подає використання хімічної зброї в Сірії як суто ініціативу Асада, який підставив Путіна:
https://www.theatlantic.com/international/archive/2017/04/in-syria-russia-falls-victim-to-its-own-success/522294/
Стаття цікава не своїм змістом - в ній нема жодних фактів, які б не були доступні людині, що дивиться виключно російське офіційне телебачення - а тим, хто її написав та яким чином її авторка дійшла того висновка, якого вона дійшла.
Спробуємо повторити логіку автора: Москва зненацька прокинулася під новини про вдар Трампа ("This morning, Moscow woke up to the news that the U.S. had hit an air base ..."). Однак протести Москви були незначними ("a flaccid replica of Washington and Moscow’s usual sparring ") - так, наприклад, Пєсков ніби-то сказав, що підтримка Асаду не є безмежною ("Moscow’s support for Assad, Peskov said, “is not unconditional,”"), а Міноборони ніби то не стало гнати хвилю ("Russian Defense Ministry got out of the way"), сказавши, що США їх попередили - хоча останнє твердження протирічить початку абзацу, але кого це цікавить.
Чому це все відбувається? Бо, відомо, Путін провів "червону лінію" в Сірії, гарантувавши, що Асад не буде вживати хімічну зброю ("Putin drew his own red line, right over Obama’s. Putin gave Assad a free pass to use any means to fight his people, anything save for chemical weapons."), а те, що в Алепо цивільних труїли хлором - то це частина плану ("if he [Assad] can use [...] chlorine gas because it wasn’t covered in the 2013 deal"). Звичайно ж, Путін настільки поважає міжнародне право, що не може пережити те, що Асад його порушив (" but, more importantly for Moscow, the violation of international law on chemical weapons") - тому, звичайно ж, усе, що відбулося, це самодіяльність Асада, а Путін "нічего нє падпісивал" і взагалі білий та пухнастий.
Вибачте, що це усе було? Це, в кращому випадку, рівень другорядних диванних експертів, та й то лише в тому випадку, якщо аудиторія їх блогів не почне реготати на фразі, що Путін дуже поважає міжнародне право. Але ж чому це опублікував The Atlantic?
Справа в тім, що автором цього посту (інакше я це назвати не можу) є Юлія Йоффе, один з найпублічніших на даний момент авторів статей про Росію в англомовних колах США. Єдина причина, з якої це пройшло як стаття, є її прізвище, а точніше - те, що The Atlantic найняв Юлію як постійного автора та публікує її статті, вважаючи, що саме прізвище Іоффе гарантує якість матеріалу.
Як же так сталося, що молода як за американо-журналістськими мірками авторка (вона молодша за мене на рік) вже зробила собі ім'я? Справа в тім, що до приходу в The Atlantic, в резюме Йоффе вже було кілька цікавих статей, наприклад, розслідування роботи Пола Манафорта в США; однак, єдиною корисною рисою цих статей була не власна журналістська робота Іоффе, а те, що вона змогла взяти інтерв'ю в кількох великих людей в "Роснєфті", до яких з вулиці підійти практично неможливо. Фактично, вся її кар'єра була побудована на знанні російської мови та на тому, що вона могла брати інтерв'ю в тих людей в Росії, які на інтерв'ю погоджуються дуже рідко.
Скоріш за все, Йоффе, коли писала цю статтю, зробила кілька телефонних дзвінків своїм джерелам в Москві, які розповіли їй, що на їх думку відбувається між Росією та Сірією. З очевидних причин, ці джерела не пригадувалися в статті, однак сам факт їх можливого існування виправдував в очах редакції The Atlantic публікацію настільки порожнього есе на першій полосі.
Однак, я думаю, всі вже розуміють, в чому полягає проблема з таким підходом до журналістики: якщо ви граєте проти Москви, то, скоріш за все, усі такі контакти відомі ФСБ, або навіть їм заохочуються. Тому ви ніколи не знаєте, в який момент вам починають казати не правду, а те, що ФСБ хоче бачити на першій полосі в The Atlantic, включаючи казочки дідуся Панаса про Путіна - прихильника міжнародного права. Саме через це усе, що вам кажуть, бажано перепровіряти та підтверджувати хоча б із загальновідомих фактів.
Але саме це Йоффе й не вміє робити. Через це й виходять такі пости, які б засміяли навіть серед ватників.
Тому не шукайте кротів Москви в іноземних ЗМІ; там повно журналістів, які напишуть все, що їм набрешуть джерела, на яких журналісти побудували свою кар'єру.
https://www.theatlantic.com/international/archive/2017/04/in-syria-russia-falls-victim-to-its-own-success/522294/
Стаття цікава не своїм змістом - в ній нема жодних фактів, які б не були доступні людині, що дивиться виключно російське офіційне телебачення - а тим, хто її написав та яким чином її авторка дійшла того висновка, якого вона дійшла.
Спробуємо повторити логіку автора: Москва зненацька прокинулася під новини про вдар Трампа ("This morning, Moscow woke up to the news that the U.S. had hit an air base ..."). Однак протести Москви були незначними ("a flaccid replica of Washington and Moscow’s usual sparring ") - так, наприклад, Пєсков ніби-то сказав, що підтримка Асаду не є безмежною ("Moscow’s support for Assad, Peskov said, “is not unconditional,”"), а Міноборони ніби то не стало гнати хвилю ("Russian Defense Ministry got out of the way"), сказавши, що США їх попередили - хоча останнє твердження протирічить початку абзацу, але кого це цікавить.
Чому це все відбувається? Бо, відомо, Путін провів "червону лінію" в Сірії, гарантувавши, що Асад не буде вживати хімічну зброю ("Putin drew his own red line, right over Obama’s. Putin gave Assad a free pass to use any means to fight his people, anything save for chemical weapons."), а те, що в Алепо цивільних труїли хлором - то це частина плану ("if he [Assad] can use [...] chlorine gas because it wasn’t covered in the 2013 deal"). Звичайно ж, Путін настільки поважає міжнародне право, що не може пережити те, що Асад його порушив (" but, more importantly for Moscow, the violation of international law on chemical weapons") - тому, звичайно ж, усе, що відбулося, це самодіяльність Асада, а Путін "нічего нє падпісивал" і взагалі білий та пухнастий.
Вибачте, що це усе було? Це, в кращому випадку, рівень другорядних диванних експертів, та й то лише в тому випадку, якщо аудиторія їх блогів не почне реготати на фразі, що Путін дуже поважає міжнародне право. Але ж чому це опублікував The Atlantic?
Справа в тім, що автором цього посту (інакше я це назвати не можу) є Юлія Йоффе, один з найпублічніших на даний момент авторів статей про Росію в англомовних колах США. Єдина причина, з якої це пройшло як стаття, є її прізвище, а точніше - те, що The Atlantic найняв Юлію як постійного автора та публікує її статті, вважаючи, що саме прізвище Іоффе гарантує якість матеріалу.
Як же так сталося, що молода як за американо-журналістськими мірками авторка (вона молодша за мене на рік) вже зробила собі ім'я? Справа в тім, що до приходу в The Atlantic, в резюме Йоффе вже було кілька цікавих статей, наприклад, розслідування роботи Пола Манафорта в США; однак, єдиною корисною рисою цих статей була не власна журналістська робота Іоффе, а те, що вона змогла взяти інтерв'ю в кількох великих людей в "Роснєфті", до яких з вулиці підійти практично неможливо. Фактично, вся її кар'єра була побудована на знанні російської мови та на тому, що вона могла брати інтерв'ю в тих людей в Росії, які на інтерв'ю погоджуються дуже рідко.
Скоріш за все, Йоффе, коли писала цю статтю, зробила кілька телефонних дзвінків своїм джерелам в Москві, які розповіли їй, що на їх думку відбувається між Росією та Сірією. З очевидних причин, ці джерела не пригадувалися в статті, однак сам факт їх можливого існування виправдував в очах редакції The Atlantic публікацію настільки порожнього есе на першій полосі.
Однак, я думаю, всі вже розуміють, в чому полягає проблема з таким підходом до журналістики: якщо ви граєте проти Москви, то, скоріш за все, усі такі контакти відомі ФСБ, або навіть їм заохочуються. Тому ви ніколи не знаєте, в який момент вам починають казати не правду, а те, що ФСБ хоче бачити на першій полосі в The Atlantic, включаючи казочки дідуся Панаса про Путіна - прихильника міжнародного права. Саме через це усе, що вам кажуть, бажано перепровіряти та підтверджувати хоча б із загальновідомих фактів.
Але саме це Йоффе й не вміє робити. Через це й виходять такі пости, які б засміяли навіть серед ватників.
Тому не шукайте кротів Москви в іноземних ЗМІ; там повно журналістів, які напишуть все, що їм набрешуть джерела, на яких журналісти побудували свою кар'єру.
