Про "чьорную куріцу", російську освіту і "ти чьо, самий умний, что лі?"

Дуже давно, коли я ще вчився в середній школі і проходив етап первинного читання класики, мені підсунули казку "Чьорная куріца, ілі падзємниє жителі" якогось там російського письменника, здається, 1830 року видання. Казка мені тоді агресивно не сподобалася (на відміну від кількох моїх однокласників, котрим вона агресивно сподобалася - і я зараз вже розумію, чому) не лише трохи гівнуватим головним героєм, але якоюсь загальною атмосферою гівнуватості, яку я тоді ще для себе не міг сформулювати, а пояснити не було кому.

Дещо з подачі dinocroc, який описав цю казку як ПСТД головного героя Альоші, я перечитав цю казку і зрозумів - чому.

Спочатку нагадаю важливі повороти сюжету: хлопчик Альоша, що живе в школі-інтернаті, отримує чарівну здібність знати всі ті уроки, що задали дітям, але за умовою, що він не розповість іншим, як її отримав, бо інакше втратить її назавжди. Спочатку його ставлять у приклад - але на житті Альоші це ніяк не відображається. Пізніше, коли Альоша через свої успіхи в навчанні починає ставитися зверхньо до однокласників, вчителі спочатку починають задавати йому набагато більше уроків, а згодом - задають неможливе завдання вивчити 20 сторінок тексту. Альошу вчитель випадково питає ввечері, в невдалий час, коли Альоша втрачає свою магічну здібність; але він її знов отримує вночі, і вже вранці переказує всі 20 сторінок. Тоді вчитель питає Альошу: як же ци те вивчив за ніч? Треба тебе випороти, бо це неможливо. Діти також здають Альошу: а він і не вчив! Зрештою Альоша розповідає все про здібність, і... так, його все одно пиздять до втрати свідомості. Ну й здібність він, звичайно, втрачає. І, що ще цікавіше, в нього після цього в житті все налагоджується, бо він знову сходиться з коллективом.

Отака казочка.

Звичайно, аналізуючи це більш детально, мене в школі обурювало: по-перше, вони що, лише вчать підручник напам'ять? Що ж це за школа! А де домашні, де математика, де контрольні? По-друге, я тоді сприйняв сюжет не як варіацію на тему казки про людську жадібність, де магічну способність доводять, як золоту рибку, до зламу через підвищення вимог - а як варіант казки про правило, яке не можна порушувати, навіть якщо дуже хочеться або дуже треба, тобто щось на кшталт Орфея та Еврідіки. В рамках останньої інтерпретації виходило, що Альоші слід було просто тупо не розповідати про свою магічну здібність, навіть під страхом покарання - але це було зроблено якось настільки коряво, що я відніс "Чьорную куріцу" до розряду "Хуйові казки хуйових письменників".

Наразі я розумію, що це просто була реалізація максими "Ти чьо, самий умний?" в рамках системи освіти, яка заточена не на отримування знань, а просто на хуєсосінг учнів та визначення того, хто крутіший - причому останнє в рамках школи, де вчилися, скажімо, Альоша та умовні сини графів та князів, які майже за визначенням мали бути вище. Тоді, так, я розумію, чому цю казку я читав в рамках курсу "Російської літератури", який тримався ще кілька років після незалежності України - бо саме в рамках російської літератури та російських реалій це дуже й дуже важливий твір для формування правильного світогляду.

Сподіваюся, що тепер з української школи його вичистили нахуй. Бо своїм дітям я давати такого не буду.