skittishfox

Останнім часом я достатньо багато читаю про нового міністра оборони РФ. Андрєй Бєлоусов, як ми чуємо - це чудо економіст, некорумпований, технократ, роботаголік та взагалі нова людина. Тому я вирішив трохи таки подивитися, хто це такий. У чому мені геть не допоміг Гугл, але допомогли Гугл Сколар та Гугл Букс.

Тож, почнемо здалеко. Андрєй Бєлоусов, як то часто буває в експертному середовищі - це Бєлоусов-другий, син іншого видатного (а точніше - впливового) радянскього економіста Рема Бєлоусова. Тому не дуже дивно, що ще за СРСР кандидат Бєлоусов став у віці 32 років заввідділом в престижному (але теоретичному) московському економічному інституті заввідділом з достатньо широкими повноваженнями; будь-кому, хто знайомий з радянськими академічними реаліями, відразу все стане зрозуміло.

Тим не менш, 1991 рік - це був фактично золотий рік для того, щоб бути економістом практично будь-де; ринок був порожнім, люди з досвідом йшли, як гарячі пиріжки; до того ж, з боку Заходу був непідробний інтерес щодо того, що відбувалося на росії. Хочеш - пиши статті (особливо якщо ти заввідділом в престижному московському інституті і можеш запахувати аспірантів), хочеш - роби бізнес, хочеш - лізь в політику. Але, як не дивно, трудоголік та економіст Бєлоусов цим геть не займався. Для початку, я не знайшов жодної статті англійською за його співавторством. Більш того, статті російською цього самого спеціаліста виходили з періодичністю в кращому випадку десь раз на два роки, та ще й у відносно другорядних російських журналах. Тобто ніякого економіста-трудоголіка, якщо дивитися на показники наукометрії, там не прогладається.

Ще цікавіше стає те, що якщо подивитися, що писав Бєлоусов у 90ті, то й економізмом там особливо не пахне. Усі статті мають однакову структуру:

1. В економіці росії наразі жопа, бо фонди використовуються неефективно, капітали "незаконно виводяться", промисловість "отримала ярмо у вигляді посередників", держава забагато тратить на соціалку, та взагалі
2. Все буде ще гірше, бо фонди проїдаються та взагалі
3. Треба якось зробити так, щоб капіталісти інвестували в оновлення фондів

Не дуже дивно, що на цю одну статтю під різними заголовками, які, до того ж, з аргументації мали хіба таблички падіння ВВП та порівняння ВВП з іншими країнами (ніяк не прив'язані до тексту), мало хто хотів другувати; окрім, звичайно, певного прошарку людей, який був зацікавлений саме в такому виснувку, не прив'язаному до фактів. Тому не дуже дивно, що свого часу Бєлоусов в боротьбі Єльцин-парламент був саме на боці парламенту, та й з чистою совістю публікувався в навколомухінській пресі, щоправда, щиро запудрюючи свої виснувки економічним жаргоном, аби все було пристойно.

Тим не менш, в момент початку появи Путіна во владі, коли під нього створювали Центр ефективної політики, де для Путіна підібрали "розумних хлопчиків", аби він міг на когось спиратися (звідти пішли і Іларіонов, і Набіуліна, і Улюкаєв), в це коло якимось чином потрапив і Бєлоусов. Тут трохи важко сказати, що зіграло - чи родинне вміння грати в апаратну боротьбу, чи вплив кризи-1997 на загальний настрій, але Бєлоусов фактично витяг золоту карту. Однак до влади він відразу не прийшов, а продовжував ще до 2006 року писати свою одну-єдину статтю, яку він розширив наступними тезами:

4. З усіх сценарієв розвитку росії найкращим є такий, де в нас є нова автократія, яка створює еліту, яка починає інвестувати в росію.
5. Без регіонального об'єднання росія-Україна-Білорусь-Казахстан нічого не вийде
6. Росії потрібна велика армія

До купи, Бєлоусов навангував ще три кризи: 2006-2007 років, 2012-2013 років, та 2017-2018 років, переживши які росія зможе стати стабільною державою.

Можна сказати, що Бєлоусов не лише заклав теоретичне підгрунтя для економіки путінізму, але й обргрунтував необхідність військового втручання, яке зараз веде путін. Більш того, таке широке вангування криз (бо, ми розуміємо, що якщо ти вангуєш кризи в 2012-2013 році та 2017-2018 році, то суто арифметично криза навіть в 2015 році буде близько для такого прогнозу), схоже, призвело до того, що путін особисто йому дуже довіряє.

Тому я хочу висунути наступні тези:

1. Бєлоусов ніякий не економіст і не трудоголік, а історична відрижка Держплану та "какую страну патєрялі" з прокладкою фашизму

2. Тому дуже навіть можливо, що отримати посаду міністра оборони він захотів сам, з міркувань "я зможу"

3. Можливо, зважаючи на минуле Бєлоусова, він намагатиметься ширше включати загальну економіку в фактичне фінансування діяльності Міноборони