І хто винен?

Сьогодні вийшла не дуже приємна, але дуже життєва історія, на основі якої хоч казку про "хто винен?" складай.

Домовлятися ми зі знайомих піти на вуличний музичний фестиваль. З дітьми. В минулі роки там було багато усього для дітей, але цього року фестиваль відбувався в ковідному форматі, тобто для дітей там був лише кіоск з солодощами, для дорослих - алкоголь, їжа та сувеніри, та ще й музика. Діти майже відразу почали нудитися, але дідусь хотів послухати музику, тому ми лишилися.

Діти, звичайно, на місці спокійно сидіти не хотіли, тому почали бігати, танцювати, та ганятися одне за одним. Тато в іншій родині намагався заборонити своїй доньці бігати, але й мати була не дуже за, й зробити це було важко - мій хлопець намагалися затягнути їх доньку у гру (цілком добровільно), тому це було достатньо важко, тому зупинити своїх дітей я не дуже намагався - до того ж, я знав, як вони бігають.

Проблема в тому, що інший тато теж схоже добре знав свою доньку, тому коли вона ганялася за моїм сином, вона без допомогти втратила рівновагу, дуже невдало влетіла в ніжку столу та набила собі велетенську кулю на лобі.

На щастя, перша допомога була на місці, тому дитину достатньо оперативно доглянули та відправили додому. Тато злий, бо він же попереджав, я відчуваю себе винним, бо не припинив біганину - хоча мене напряму ніхто й не просив, і хоча мої діти винні хіба в тому, що вони полюбляють і вміють бігати одне за одним. Окрім бігу там робити було рішуче нема чого.

Отака от моральна ділема. І що робити?