![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Нещодавно в США "відмічалася" 100 річниця з дати расових заворушеть в Талсі - події, звичайно, трагічній, але яка в останні часи досягла такого рівня легендарності, що з неї намагаються зліпити чи не новий 9-11. В цьому циклі постів я планую окреслити моє бачення проблеми, так і розвіяти певні міфи.
В 1921 році Талса було містом, яке стояло наприкінці буму нафти. Так, Талса називала себе "світовою столицею нафти", але падіння цін за барель призвело до того, що значна частина людей не могла знайти собі роботу - або, принаймі, ту роботу, яку вони могли робити, за ті грощі, які вони розраховували отримати. Паралельно з цим, Талса мала усю ту розвинену інфраструктуру, яка супроводжуе нафтовиків - тобто вже нелегальний алкоголь, нелегальні азартні ігри, повій, наркотики, та просто шахраїв.
Населення Талси на 1921 рік складало приблизно 100 тисяч білих на 10 тисяч чорних. Місто було повністю сегреговане, тобто чорний квартал був повністю окремо, а білі та чорні кожні жили в своєму кварталі, переходячи до інших за необхідністю. Для чорних це була в першу чергу - робота (багато з них працювали в "сфері послуг" в білому кварталі), в другу - доступ до суспільних установ (суди та таке інше були розташовані в білій частині міста). Білі ж йшли до чорного квартала в першу чергу "за пригодами": одним з трьох найбільш "злачних" районів міста був розташований саме там.
Чорний квартал було сегреговано вже 20 років. Як завжди, під нього виділили невдалу землю; з двох боків його оточували залізничні шляхи, з третього межа була обменежа (достатньо умовно) Детройт Авеню, а з четвертого він йшов "туди" на північ, бо його межа була дуже далеко. Незважаючи на таке розташування, місце було достатньо вдалим: фактично, центр міста був відразу за залізничними шляхами. До того ж, ходили туди й кілька трамваїв. Найбільш "злачною" частиною був Арчер Стріт, відразу за шляхами. Перпендикулярно до нього йшла Грінвуд Авеню, де були розташовані більш респектабельні бізнеси.
Слід, однак, відразу зазначити, що як "успішність", так і "респектабельнісь" були дуже умовними. Навіть сама назва "Чорний Уол-Стріт" не зустрілася мені в жодному джерелі раніше 1971 року. Як видно з проекту "Нью-Йорк Таймс", більшість "бізнесів" були не дуже капіталомісткими (кілька ріелтерів, кілька юристів, кілька продавців страховок, кілька лікарів), або були бізнесами "подвійного призначення" (готелі, цілодобові "кафе"). Ні про що серйозне, навіть за мірками СМТ на 10 тисяч, мова не йшла.
Не підтверджуються і заяви про "багатість" району. В "Маленькій Африці" не було підземної каналізації та був малопотужний водогін. Більшість житлового фонду складали примітивні хатинки, які, до того ж, часто ділилися між кількома родинами, а "найкращі дома" переважно містилися на самому кордоні, на тій самій Детройт Авеню. Більш того, коли після пожежі почали рахувати власників, то виявилося, що на 80 чорних, що володіли там нерухомістю, припадало більше 200 білих. Гроші не пахнуть і не мають кольору шкіри.
В той же час, схоже на те, що нелегальна активність призводила до того, що в частини людей були гроші - але вони намагалися ці гроші не світити. В районі проходили регулярні поліцейські рейди, які вилучали по кілька тисяч доларів готівки, кокаїн та морфій, ну а про те, що алкоголь можна було знайти де завгодно, вже й казати годі.
До певного часу, поки кількість грошей від нафти заливала проблеми, все всіх влаштовувало. Однак після падіння цін газети почали запитувати, чому в нас стільки криміналу, а безробітні нафтовики почали заздрити своїм ділерам. В самому кварталі в той же час відбувалися зустрічні процеси - через повернення "афганців" з першої світової війни там почали формуватися перші "силові" негритянські організації. Багато говориться про те, що за рік до того білий натовп лінчував білого ж вбивцю таксиста - однак мало хто згадує про те, що ще за рік до того озброєний чорний натовп пішов до в'язниці відбивати одного з своїх, аби "врятувати його від лінчування".
В сучасній історичній науці прийнято дещо ігнорувати заяви про кримінал та банди, відносячи їх до расизму. Але, я думаю, кожен з нас, хто трохи застав пізній СРСР, впізнає знайому картину такого собі "поганого" району, який не дуже контролює влада, але який принаймі не дуже розповзається за свої межі.
В 1921 році Талса було містом, яке стояло наприкінці буму нафти. Так, Талса називала себе "світовою столицею нафти", але падіння цін за барель призвело до того, що значна частина людей не могла знайти собі роботу - або, принаймі, ту роботу, яку вони могли робити, за ті грощі, які вони розраховували отримати. Паралельно з цим, Талса мала усю ту розвинену інфраструктуру, яка супроводжуе нафтовиків - тобто вже нелегальний алкоголь, нелегальні азартні ігри, повій, наркотики, та просто шахраїв.
Населення Талси на 1921 рік складало приблизно 100 тисяч білих на 10 тисяч чорних. Місто було повністю сегреговане, тобто чорний квартал був повністю окремо, а білі та чорні кожні жили в своєму кварталі, переходячи до інших за необхідністю. Для чорних це була в першу чергу - робота (багато з них працювали в "сфері послуг" в білому кварталі), в другу - доступ до суспільних установ (суди та таке інше були розташовані в білій частині міста). Білі ж йшли до чорного квартала в першу чергу "за пригодами": одним з трьох найбільш "злачних" районів міста був розташований саме там.
Чорний квартал було сегреговано вже 20 років. Як завжди, під нього виділили невдалу землю; з двох боків його оточували залізничні шляхи, з третього межа була обменежа (достатньо умовно) Детройт Авеню, а з четвертого він йшов "туди" на північ, бо його межа була дуже далеко. Незважаючи на таке розташування, місце було достатньо вдалим: фактично, центр міста був відразу за залізничними шляхами. До того ж, ходили туди й кілька трамваїв. Найбільш "злачною" частиною був Арчер Стріт, відразу за шляхами. Перпендикулярно до нього йшла Грінвуд Авеню, де були розташовані більш респектабельні бізнеси.
Слід, однак, відразу зазначити, що як "успішність", так і "респектабельнісь" були дуже умовними. Навіть сама назва "Чорний Уол-Стріт" не зустрілася мені в жодному джерелі раніше 1971 року. Як видно з проекту "Нью-Йорк Таймс", більшість "бізнесів" були не дуже капіталомісткими (кілька ріелтерів, кілька юристів, кілька продавців страховок, кілька лікарів), або були бізнесами "подвійного призначення" (готелі, цілодобові "кафе"). Ні про що серйозне, навіть за мірками СМТ на 10 тисяч, мова не йшла.
Не підтверджуються і заяви про "багатість" району. В "Маленькій Африці" не було підземної каналізації та був малопотужний водогін. Більшість житлового фонду складали примітивні хатинки, які, до того ж, часто ділилися між кількома родинами, а "найкращі дома" переважно містилися на самому кордоні, на тій самій Детройт Авеню. Більш того, коли після пожежі почали рахувати власників, то виявилося, що на 80 чорних, що володіли там нерухомістю, припадало більше 200 білих. Гроші не пахнуть і не мають кольору шкіри.
В той же час, схоже на те, що нелегальна активність призводила до того, що в частини людей були гроші - але вони намагалися ці гроші не світити. В районі проходили регулярні поліцейські рейди, які вилучали по кілька тисяч доларів готівки, кокаїн та морфій, ну а про те, що алкоголь можна було знайти де завгодно, вже й казати годі.
До певного часу, поки кількість грошей від нафти заливала проблеми, все всіх влаштовувало. Однак після падіння цін газети почали запитувати, чому в нас стільки криміналу, а безробітні нафтовики почали заздрити своїм ділерам. В самому кварталі в той же час відбувалися зустрічні процеси - через повернення "афганців" з першої світової війни там почали формуватися перші "силові" негритянські організації. Багато говориться про те, що за рік до того білий натовп лінчував білого ж вбивцю таксиста - однак мало хто згадує про те, що ще за рік до того озброєний чорний натовп пішов до в'язниці відбивати одного з своїх, аби "врятувати його від лінчування".
В сучасній історичній науці прийнято дещо ігнорувати заяви про кримінал та банди, відносячи їх до расизму. Але, я думаю, кожен з нас, хто трохи застав пізній СРСР, впізнає знайому картину такого собі "поганого" району, який не дуже контролює влада, але який принаймі не дуже розповзається за свої межі.
