![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Трохи про німецьке енергетичне диво
May. 30th, 2017 12:34 pmДостатньо часто доводиться чути про те, як Німеччина перетворилася на глобального лідера у зеленій енергетиці, та як решта країн має на неї орієнтуватися. На мою думку, це дуже спрощений погляд на проблему; у кількох графіках я хотів би проілюструвати мій погляд на проблему.
Почнемо з термінології.
По-перше, наразі "зелені джерела енергії" вживається у двух контекстах: загальному споживанні енергії та виробництві електроенергії. В залежності від того, який аргумент намагається побудувати автор, він може дивитися або на долю в виробництві електроенергії - аргументуючи це тим, що оскільки електроенергію важко замінити ще чимось, то треба дивитися на те, як ми витісняємо електростанції на вугіллі, - або в виробництві загальної енергії - аргументуючи це тим, що якщо електроенергія чистіше за газ для опалення, то опалювати приміщення варте саме електроенергією. Я прихильник другої думки, але для цього посту ми будемо розглядати лише електроенергетику.
По-друге, поговоримо трохи про те, що вважається "зеленим джерелом електроенергії". За європейськими правилами до таких джерел належить спалювання біомаси та сміття; вважається, що оскільки таким чином ми лише повертаємо той вуглець до атмосфери, який з неї витягли рослини, то ми таким чином не впливаємо на глобальне потепління. На мою думку, це дуже хибний підхід, оскільки якби ми не спалювали ці рослини, то вуглець до атмосфери не потрапив би взагалі; до того ж, просте переведення ТЕС з вугілля на рослини навряд чи є дуже технологічним завдянням. Тому в якості класичних "зелених джерел" я буду розглядати лише вітер та сонце.
Поглянемо на джерела генерації енергії в Німеччині:
Як ми бачимо, в цілому за минулий 2016 рік Німеччина виробила 648 тереват-годин, з яких 115 терават-годин, або 18%, припадало на сонце й вітер; насправді це дуже непагано.
Проблеми починаються тоді, коли ми дивимося на споживання електроенергії:
Як ми бачимо, хоча Німеччина виробила 648 терават-годин, спожила вона лише 593; більш того, це не є виключенням. Здавалося б, чому б німцям не палити менше дорогого російського газу, а просто збільшити частку зеленої енергетики? Якщо просто вживати менше вугілля, то доля чистих джерел зросте до 19.5%. Та чому ж Німеччина, яка завжди палила стільки, скільки споживала, раптом стала експортером?
Відповідь на це питання достатньо просте. Поглянемо, з чого складається ціна електрики для пересічного німця:
І тут ми помічаємо одну цікавинку: виявляється, що власне електроенергія коштує для пересічного німця не так і багато. Але окремо, окрім електроенергії, він просто сплачує навіть більше навіть не за зелену енергетику - а за те, що Німеччина просто будує додаткові потужності зеленої генерації, нарощування яких дуже цікаво співпадає з різким зростанням експорту електроенергії:
Крім того, якщо ми уважно подивимося на графік, то ми побачимо, що після буквально буму встановлення соняшних панелей, Німеччина вже кілька років як від них відмовилася взагалі; але зростання потужності вітрогенераторів постійно зростає. В чому ж справа?
Справа в тому, що перед нами черговий приклад німецького підходу до економіки, який значною мірою і пояснює німецький підход до ринку.
Перший виснувок, який ми можемо зробити, полягає в тому, що німецька електромережа вже не в змозі спожити всю ту "чисту енергію", яка вона виробляє; інакше б неодмінно впало споживання хоча б природного газу. Більш того, таке враження, що мета у зменшенні викидів не стає взагалі, оскільки за останні 10 років роль зеленої енергетики (з біомасою) в загальному споживанні лишаться незмінною, а зниження викидів відбувається лише за рахунок зменшення загального споживання енергії. Крім того, можна зробити виснувок, що Німеччина фактично не знижує суттево долю теплової енергетики, а використовує зниження споживання електроенергії, аби остаточно позбутися атомної енергетики:
Справжня мета німців стає зрозумілою, якщо поглянути на графік змін цін на електрику для німецьких споживачів за останні 10 років:
Нас не цікавлять податки, оскільки вони йдуть державі - але нас цікавлять дві речі, які йдуть генеруючим компаніям: acquisition, тобто те, що вони отримують за вироблену електроенергію, та renewables surcharge, який німецькі споживачі платять компаніям за те, що вони будують нові вітряки. Тут, як ми бачимо, відбувається дуже цікаве: у 2009 німецьки споживачі платили енергетичним компаніям 9.8 центів за кіловат-годину - а у 2016 11.5 центів за кіловат-годину. Це відповідає річній інфляції у 2%, що насправді дуже небагато. Але, в той же час, не-німецькі споживачі, які не платять renewables surcharge, платили 8.3 цента - а стали платити 5.6 цента. Як наслідок, експорт фактично брудної електроенергії збільшився вдвічи: з 23 терават-годин у 2008 - до 55 у 2016.
Фактично, в цьому і полягає німецька економічна модель:
- Споживання німецьких господарств штучно обмежується за рахунок високих податків на споживання
- При цьому податки йдуть на субсидії розвиненню виробничих потужностей німецькій промисловості (німці припинили інвестувати в розширення потужностій соняшних електростанцій саме тоді, коли китайці остаточно витіснили німців з ринку панелей)
- За рахунок структури субсидій, німці можуть не закладати амортизацію виробничих потужностей у ціну товару, та штучно зменшують його ціну на зовнішніх ринках
- Скорочення внутрішнього попиту компенсується ростом збуту в цілому за рахунок експорту
Проблема в тому, що повторити такий вибрик дуже важко. По-перше, це протирічить духу угод про вільну торгівлю; Німеччині вдається уникати проблем через те, що вона має кілька великих фірм, між якими можна влаштувати конкурс з конкуренцією, неявно виключивши іноземців на стадії вимог до продукту. По-друге, в інших країнах буде достатньо важко пропихнути таку структуру цін на виборах. По-третє, далеко не у всіх є така структура ринків експорту, як у Німеччині.
Які з цього виснувки? Ну, по-перше, треба усвідомити, що стати Німеччиною не вийде. По-друге, слід усвідомлювати, що не варто слідувати економічним порадам саме Німеччини - хоча б тому, що у випадку України або ще когось це призведе лише до того, що ми будемо субсидувати німців. Ну і, по-третє, фактично слід шукати індустрії, де можна провернути щось подібне.
Почнемо з термінології.
По-перше, наразі "зелені джерела енергії" вживається у двух контекстах: загальному споживанні енергії та виробництві електроенергії. В залежності від того, який аргумент намагається побудувати автор, він може дивитися або на долю в виробництві електроенергії - аргументуючи це тим, що оскільки електроенергію важко замінити ще чимось, то треба дивитися на те, як ми витісняємо електростанції на вугіллі, - або в виробництві загальної енергії - аргументуючи це тим, що якщо електроенергія чистіше за газ для опалення, то опалювати приміщення варте саме електроенергією. Я прихильник другої думки, але для цього посту ми будемо розглядати лише електроенергетику.
По-друге, поговоримо трохи про те, що вважається "зеленим джерелом електроенергії". За європейськими правилами до таких джерел належить спалювання біомаси та сміття; вважається, що оскільки таким чином ми лише повертаємо той вуглець до атмосфери, який з неї витягли рослини, то ми таким чином не впливаємо на глобальне потепління. На мою думку, це дуже хибний підхід, оскільки якби ми не спалювали ці рослини, то вуглець до атмосфери не потрапив би взагалі; до того ж, просте переведення ТЕС з вугілля на рослини навряд чи є дуже технологічним завдянням. Тому в якості класичних "зелених джерел" я буду розглядати лише вітер та сонце.
Поглянемо на джерела генерації енергії в Німеччині:
Як ми бачимо, в цілому за минулий 2016 рік Німеччина виробила 648 тереват-годин, з яких 115 терават-годин, або 18%, припадало на сонце й вітер; насправді це дуже непагано.
Проблеми починаються тоді, коли ми дивимося на споживання електроенергії:
Як ми бачимо, хоча Німеччина виробила 648 терават-годин, спожила вона лише 593; більш того, це не є виключенням. Здавалося б, чому б німцям не палити менше дорогого російського газу, а просто збільшити частку зеленої енергетики? Якщо просто вживати менше вугілля, то доля чистих джерел зросте до 19.5%. Та чому ж Німеччина, яка завжди палила стільки, скільки споживала, раптом стала експортером?
Відповідь на це питання достатньо просте. Поглянемо, з чого складається ціна електрики для пересічного німця:
І тут ми помічаємо одну цікавинку: виявляється, що власне електроенергія коштує для пересічного німця не так і багато. Але окремо, окрім електроенергії, він просто сплачує навіть більше навіть не за зелену енергетику - а за те, що Німеччина просто будує додаткові потужності зеленої генерації, нарощування яких дуже цікаво співпадає з різким зростанням експорту електроенергії:
Крім того, якщо ми уважно подивимося на графік, то ми побачимо, що після буквально буму встановлення соняшних панелей, Німеччина вже кілька років як від них відмовилася взагалі; але зростання потужності вітрогенераторів постійно зростає. В чому ж справа?
Справа в тому, що перед нами черговий приклад німецького підходу до економіки, який значною мірою і пояснює німецький підход до ринку.
Перший виснувок, який ми можемо зробити, полягає в тому, що німецька електромережа вже не в змозі спожити всю ту "чисту енергію", яка вона виробляє; інакше б неодмінно впало споживання хоча б природного газу. Більш того, таке враження, що мета у зменшенні викидів не стає взагалі, оскільки за останні 10 років роль зеленої енергетики (з біомасою) в загальному споживанні лишаться незмінною, а зниження викидів відбувається лише за рахунок зменшення загального споживання енергії. Крім того, можна зробити виснувок, що Німеччина фактично не знижує суттево долю теплової енергетики, а використовує зниження споживання електроенергії, аби остаточно позбутися атомної енергетики:
Справжня мета німців стає зрозумілою, якщо поглянути на графік змін цін на електрику для німецьких споживачів за останні 10 років:
Нас не цікавлять податки, оскільки вони йдуть державі - але нас цікавлять дві речі, які йдуть генеруючим компаніям: acquisition, тобто те, що вони отримують за вироблену електроенергію, та renewables surcharge, який німецькі споживачі платять компаніям за те, що вони будують нові вітряки. Тут, як ми бачимо, відбувається дуже цікаве: у 2009 німецьки споживачі платили енергетичним компаніям 9.8 центів за кіловат-годину - а у 2016 11.5 центів за кіловат-годину. Це відповідає річній інфляції у 2%, що насправді дуже небагато. Але, в той же час, не-німецькі споживачі, які не платять renewables surcharge, платили 8.3 цента - а стали платити 5.6 цента. Як наслідок, експорт фактично брудної електроенергії збільшився вдвічи: з 23 терават-годин у 2008 - до 55 у 2016.
Фактично, в цьому і полягає німецька економічна модель:
- Споживання німецьких господарств штучно обмежується за рахунок високих податків на споживання
- При цьому податки йдуть на субсидії розвиненню виробничих потужностей німецькій промисловості (німці припинили інвестувати в розширення потужностій соняшних електростанцій саме тоді, коли китайці остаточно витіснили німців з ринку панелей)
- За рахунок структури субсидій, німці можуть не закладати амортизацію виробничих потужностей у ціну товару, та штучно зменшують його ціну на зовнішніх ринках
- Скорочення внутрішнього попиту компенсується ростом збуту в цілому за рахунок експорту
Проблема в тому, що повторити такий вибрик дуже важко. По-перше, це протирічить духу угод про вільну торгівлю; Німеччині вдається уникати проблем через те, що вона має кілька великих фірм, між якими можна влаштувати конкурс з конкуренцією, неявно виключивши іноземців на стадії вимог до продукту. По-друге, в інших країнах буде достатньо важко пропихнути таку структуру цін на виборах. По-третє, далеко не у всіх є така структура ринків експорту, як у Німеччині.
Які з цього виснувки? Ну, по-перше, треба усвідомити, що стати Німеччиною не вийде. По-друге, слід усвідомлювати, що не варто слідувати економічним порадам саме Німеччини - хоча б тому, що у випадку України або ще когось це призведе лише до того, що ми будемо субсидувати німців. Ну і, по-третє, фактично слід шукати індустрії, де можна провернути щось подібне.
