skittishfox (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
skittishfox) wrote2022-03-16 10:07 am
skittishfox) wrote2022-03-16 10:07 am
Мої біженці
Війна прилетіла і в мій дім.
Позавчора до нас нарешті дісталася мама, в якої, на щастя, була канадська віза. Виїхала вона аж 24 лютого, але оскільки вона виїхала з родиною дядька, де була її племінниця, що мала народити ще до війни, то вони спочатку тиждеть сиділи під Києвом, де племінниця намагалася нарешті народити. Не змогла, а почали стріляти так, що в дома почав дах їхати. Потім вони поїхали до Вінниці, поки не перекрили усі шляхи відступу. Там племінниця нарешті народила, навіть у лікарні - але в трьокімнатній квартирі було десь 15 людей, два коти та собака.
Потім з немовлям вони вже поїхали на Західну Україну, звідти - до Угорщини, а зараз розповзаються по світу. Мама от в нас, переварює це все. Але тут є малі діти, які, як і власне малим дітям, намагаютсья у будь-якій ситуації стати центром уваги. Думаю, це й на краще.
Ще двох тіток (їм за 70) не можемо вивезти з Дніпра, але цим вже тато займається. Але там нема ані машини, ані можливості фізично їм доїхати на поїзді, зато є приватний будинок з подвалом. Будемо думати, що далі.
Мати сидить з мінімумов речей в Канаді та думає, як отримати медичну страховку. Я теж думаю. З одного боку, повністю ставати біженцем дійсно не дуже хочеться (а це легальний шлях до доступу до медицини). З іншого боку, людині 68 років, є хвороби, і як це лікувати за свої гроші - незрозуміло. Побачимо, там 17 щось обіцяли.
Отака хуйня, малята.
Позавчора до нас нарешті дісталася мама, в якої, на щастя, була канадська віза. Виїхала вона аж 24 лютого, але оскільки вона виїхала з родиною дядька, де була її племінниця, що мала народити ще до війни, то вони спочатку тиждеть сиділи під Києвом, де племінниця намагалася нарешті народити. Не змогла, а почали стріляти так, що в дома почав дах їхати. Потім вони поїхали до Вінниці, поки не перекрили усі шляхи відступу. Там племінниця нарешті народила, навіть у лікарні - але в трьокімнатній квартирі було десь 15 людей, два коти та собака.
Потім з немовлям вони вже поїхали на Західну Україну, звідти - до Угорщини, а зараз розповзаються по світу. Мама от в нас, переварює це все. Але тут є малі діти, які, як і власне малим дітям, намагаютсья у будь-якій ситуації стати центром уваги. Думаю, це й на краще.
Ще двох тіток (їм за 70) не можемо вивезти з Дніпра, але цим вже тато займається. Але там нема ані машини, ані можливості фізично їм доїхати на поїзді, зато є приватний будинок з подвалом. Будемо думати, що далі.
Мати сидить з мінімумов речей в Канаді та думає, як отримати медичну страховку. Я теж думаю. З одного боку, повністю ставати біженцем дійсно не дуже хочеться (а це легальний шлях до доступу до медицини). З іншого боку, людині 68 років, є хвороби, і як це лікувати за свої гроші - незрозуміло. Побачимо, там 17 щось обіцяли.
Отака хуйня, малята.